Українське письменство

Спробу детальнішої характеристики тих двох манер та хронологічного їх визначення знаходимо в книзі акад. С. Єфремова — «Коцюбинський. Критико-біографічний нарис» («Слово», 1922). Висновки цієї найдокладнішої поки що роботи можуть бути зведені до трьох пунктів. 1. Давнішим, характерним для свого дебюту способом писання Коцюбинський зобов’язаний Нечуєві-Левицькому, своєму перебуванню в науці «цього батька нашої етнографічно-реальної повісті». В ранніх творах Коцюбинського перед нами ті самі методи, «той самісінький стиль, то стисло-лаконічний у фактичному оповіданні, то розтягнено-солодкуватий у описах; ота рясота порівнянь, оті образи, що трохи екзотикою тхнуть, навіть ті ж самісінькі улюблені вирази, як на вечірньому прузі, його колишня мрія, палкої естетичної вдачі». (До цього можна іще додати: «На крилах пісні» Коцюбинського цілком виростає з Нечусвого «На концерті»; і тут, і там звуки музики лягають перед очима контурами та барвами; навіть образ чумацької валки у степу підказаний Нечуєвим твором[246]. Хоч, правда, в цих «картках із щоденника» молодий автор значно вже переважає свого учителя психологічною умотивованістю картин та загальною сконденсованістю п’єси). 2. Останніми роками «давньої манери» і початковими — «нової» треба вважати кінець 90-х рр. та самий початок 900-х. В цей час «ще озивається в ньому (Коцюбинському) попередня манера і впливи («Дорогою ціною», написане р. 1899), але починаються і нові, позначаючись найбільше у техніці і тоні. У творчості Коцюбинського проступають хитання («Дорогою ціною» Коцюбинський не квапиться друкувати, випускаючи його тільки 1902 р.). Він немов намацує ґрунт під ногами, вибирає дорогу, кудою йти, де «тропи вхопити». 3. Нових впливів, що сформували Коцюбинського, такого, яким він був в останні роки життя і творчості, належить шукати в писаннях найчільніших представників західноєвропейської та російської прози. Так, «Поєдинок» відбиває почасти французів (Золя, Мопассан), почасти Чехова (оповідання «От нечего делать»); «Лялечка» нагадує Чехова описами природи і почасти Андре'ва своїми надуманими образами та порівняннями. Для оповідань пізніших орієнтаційними пунктами служать твори Ґарборґа, Стриндберґа і особливо Гамсуна. Виразно нова манера — «імпресіоністична», як визнає акад. Єфремов, позначається в акварелі «На камені», в «незрівнянному» психологічному етюді «Цвіт яблуні» та першій частині «Fata morgana». Тут фабула, «не дуже багата, часто анекдотична», щезає зовсім, «поступаючись перед глибиною настроїв та почувань героїв»; майже щезають «зовнішні» описи, «описи як такі». «Доба шукань» закінчується, «великий художник народився»[247].