Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Отже, маємо перед собою образ літературної еволюції Коцюбинського, як процесу триетапного. Чехов і Мопассан у цьому процесі відіграють ролю чинника, що сприяв, так мовити б, першому мистецькому підняттю українського автора. Приглянутися до цієї ролі і є спеціальне завдання нашої статті.
Оповідання «Лялечка» не належить до найудатніших з погляду архітектоніки (і взагалі художності) у творчім набутку Коцюбинського. В ньому, подібно до ранніх писань 90-х рр., ми ще добачаємо певну диспропорцію межи дескриптивним та розповідним моментами. Пейзаж і всякого роду описи порівнюючи багато місця займають в оповіданні, що кінець кінцем ставить перед собою завдання психологічне. На зразок старого Нечуя, занадто докладна в ньому і розповідна експозиція. Обставини переїзду Раїси на нове місце та першої її знайомості з о. Василем посідають стільки ж сторінок, як і вся історія Раїсиного роману.
Розділів в оповіданні немає, якщо не зважати на горизонтальну рису перед словами: «Лід рушив, знайомість зав’язалася», — що ділить весь етюд на дві, приблизно однакові кількістю сторінок, частини. Але неважко, навіть при побіжному перечитуванні, намітити чотири розділи: І. Прибуття Раїси (дорога; перший день на новому місці, — кінчаючи словами: «Вже почало дніти, як вона заснула»); II. Знайомість Раїси з о. Василем (перша зустріч з о. Василем, гроза, знайомість і перша візита Раїси до попівської господи); III. Щасливі дні Раїсиного кохання (від слів: «Лід рушив, знайомість зав’язалася», — і до сильної нічної сцени, де Раїса поспішає до церковної садиби з думкою про смерть о. Василя, і IV. Любовні муки Раїси (від слів: «о. Василеві почала докучати безперестанна опіка над його особою» і до кінця — до усвідомлення Раїсою справжнього характеру свого почуття).
Перші два розділи — експозиційні — позначаються повільним, забарним темпом. Докладні пейзажні вступи дають підставу гадати, що автор заміряється на широко закроєну повість:
«Драбинястий візок, запряжений одною конякою, раз у раз підскакував і немилосердно трусив, не попадаючи в колію. У земської учительки Раїси Левицької, що їхала на возі, почало від труської дороги боліти під грудьми, і це було добре, бо одривало її од прикрих думок.
Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок і пересипався на вітрі. Раїса задивилась, як курився над землею, немов дим, білий пісок і пеленою закривав далеку смугу чорного бору. Чепурні берези маяли на вітрі, як русалки, зеленими косами. Кострубаті й присадкуваті верби з обох боків дороги міцно чіплялись оголеним корінням в землю, немов хижий птах загнав пазурі у здобич. Було, не вважаючи на травень, душно як улітку. По гарячому небові повзли довгі й білі, як павутиння, хмарки, а на заході вставало щось грізне і росло, і сварилось далеким гуркотом».