Українське письменство

Леся Українка — псевдонім Лариси Петрівни Косач-Квітки (1871—1913). В літературі виступила рано, тринадцятилітньою дівчиною. Її поетичним роботам сприяли прегарна літературна освіта та повсякчасна увага матері (укр. письменниці Ол. Пчілки). Мав для Лесі Українки велике значення і її рідний дядько М. П. Драгоманов. За його вказівками Леся Українка вчилась, одвідавши відомого публіциста-еміґранта незадовго перед його смертю в Софії. По смерті Драгоманова Леся зацікавилася соціологічною та економічною наукою Маркса. Особисте життя письменниці зложилося тяжко. Найбільше клопоту завдала їй хвороба, що мучила її від дитячих літ. Повсякчасне перебування на курортах, візити до лікарів та операції, відриваючи її від українського побуту, обертали її творчість до загальних тем, накидаючи критиці думку про академізм цієї творчості. Літературна діяльність Лесі Українки обіймає тридцять років і розпадається на три періоди: перший, ученицький — від першого друкованого виступу до початку 90-х рр.; закінченням його були переклади з Гайне та збірка поезій «На крилах пісень». Другий характеризується розцвітом її лірики (збірка «Думи і мрії» та «Відгуки»). Третій визначається переходом поетки до драматичної форми й обіймає останнє десятиліття її життя. Сюди стосуються найдосконаліші Лесині твори — драматичні поеми: «Лісова пісня» та «Камінний господар».

Архип Юхимович Тесленко (1882—1911) народився в с. Харківцях, кол. Лохвицького повіту на Полтавщині в сім’ї незаможного селянина і є один із перших письменників в нашій літературі, що не порвали якнайміцнішого зв’язку з своїм селянським оточенням. Вчився Тесленко в двокласовій церковно-учительській школі, але курсу в ній не добув, вигнаний звідти за революційно-політичний та антирелігійний настрій. Року 1905-го, під час революції взяв участь в організації «Селянського союзу»; коли стала позначатися реакція, утік до Києва, де жив якийсь час на нелеґальному становищі. Вернувшися додому, потрапив на заслання, де пробув до 1909 року. Перебування на півночі, тиф, плеврити остаточно розхитали здоров’я Тесленкове і звели його в домовину скоро по його повороті в Харківці. В літературі Тесленко з’явився вперше р. 1906-го на сторінках журналу «Нова громада». Окремою книжкою оповідання його вийшли незабаром по його смерті р. 1912-го, а потім були перевидані тричі (рр. 1918, 1925, 1928). Прості і нескладні, засновані на автобіографічному матеріалі, вони цінні тим, що правдиво змальованими подробицями авторового поневіряння життьового складаються на яскравий образ всього соціального шару, якого представником автор був. Їх головна тема: безземельне і малоземельне селянство за часів царату.