Українське письменство

Борис Дмитрович Грінченко (1863—1910) народився в Харківському повіті у здрібнілій дворянській сім’ї; учився у реальній школі, а скінчивши її, учителював по земських школах; був секретарем губернського земства в Чернігові. Учителюючи, Грінченко провадив літературні читання для селян, подаючи аудиторії український матеріал, а потім із своїх спостережень зложив цікаву книжку «Перед широким світом». До літературної роботи став р. 1881-го, пославши до журналу «Світ» (у Галичині, редакторами були Ів. Белей та Франко) декілька своїх поезій. Діяльність Грінченкова надзвичайно різноманітна. Він писав поезії, оповідання, повісті («Сонячний промінь», «Серед темної ночі», «На розпутті», «Під тихими вербами»), драматичні твори («Нахмарило», «Степовий гість», «Арсен Яворенко»), публіцистичні статті (особливо його полеміка з Драгомановим «Листи з України Наддніпрянської»). Крім того, він перекладав Шиллера, Ґете, Гайне й видавав популярні твори, етнографічні матеріали, біографічні роботи («Література українського фольклору»). Найголовнішою працею його життя був великий чотиритомовий «Словарь української мови». Розпочатий ще «Старою громадою», він закінчений був тільки рукою Грінченка і став подією в українській лексикографії. Умер Грінченко в Італії в Оспедалетті, куди виїхав лікуватися від туберкульозу.

Іван Карпович Тобілевич (літературне та акторське ім’я Карпенко-Карий) — автор численних драм та комедій, що увійшли до репертуару українського дореволюційного театру (1845—1907), народився в с. Арсенівці, поблизу Єлисаветграда (нині Зинов’ївська) на Херсонщині, де його батько служив прикажчиком по поміщицьких економіях. Закінчивши повітову школу у Бобринці, служив писарчуком по різних установах, був один час секретарем поліції в Єлисаветграді, — аж поки не позбувся служби за участь в українськім гуртку і не попав на п’ятилітнє заслання до Новочеркаська. Сталося це р. 1883-го під час боротьби уряду з рештками «Народної волі». Адміністративно висланий за межі Херсонщини, Тобілевич розпочав свою діяльність драматурга, а відбувши свій реченець, пішов на сцену, ставши одним із корифеїв українського театру. Довгий ряд його драм і комедій закінчується п’єсами, писаними на початку 900-х рр. — «Суєтою» та «Житейським морем». Найбільшої сили досяг Тобілевич у побутових комедіях («Сто тисяч», «Хазяїн»), даючи майстерні образи експлуататорів та дрібних хижаків (Калитка, Пузир). Комедії Карпенка-Карого заступили на українській сцені мелодрами Кропивницького, підготовляючи її до новочасного репертуару.