Українське письменство

Євген Павлович Гребінка (1812—1848) — найкращий із українських байкарів, що писали в добу Котляревського та Квітки. Народився в Пирятинському повіті на Полтавщині р. 1812-го; освіту дістав у Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька (там, де й Гоголь), а потім учителював у Петербурзі, одночасно беручи участь і в російській журналістиці. Літературній роботі віддався замолоду, іще в Ніжині, на шкільній лаві почавши перекладати пушкінську «Полтаву» українським віршем. Російською мовою він написав драматичну поему «Богдан Хмельницкий», «Рассказы пирятинца» та історичну повість «Чайковский», потім перекладену на українську мову. В українській літературі найбільше заслужений своїми байками та щирими своїми заходами коло українських видань. Р. 1839-го Гребінка надумався при російському журналі «Отечественные записки» видавати український додаток і для того почав листуватися з різними українськими авторами; гаряче підтримували його заходи Квітка та Шевченко. Але дозволу на додаток не дано, і весь зібраний матеріал Гребінка випустив однією книжкою (альманахом) під назвою «Ластівка». Умер Гребінка в молодому ще віці, р. 1848-го.

Тарас Григорович Шевченко (1814—1861) — центральна постать української літератури 40—60-х рр. Син селянина-кріпака, родом із Звенигородщини, потім двірський слуга свого дідича, потім малярський учень. Викуплений на волю з ініціативи гуртка художників та поета Жуковського в квітні 1838 р., став одним із учнів знаменитого в свій час Брюллова. Закінчив Академію Мистецтв із званням «свобідного художника». Заарештований 1847 р. в зв’язку з Кирило-Мефодіївською справою, був відданий у солдати і засланий до Оренбурзького краю за свої революційні вірші. Оренбурзька справа 1850 р. ще погіршила його становище і закинула його до Ново-Петрівської фортеці, де він пробув до серпня місяця 1857 р. Останні свої роки прожив у Петербурзі, тільки один раз навідавшись на Україну р. 1859-го. Поетична творчість Шевченкова початковою датою має р. 1838-й. Перші писання поетові — балади, пісні та «думи» (поезії найбільше на історичні теми, як «Тарасова ніч», «Іван Підкова») зложили перший його збірник «Кобзар» 1840 р. Поповнений поемою «Гайдамаки» та деякими новими речами, «Кобзар» (з додатком: «Чигиринський») вийшов удруге р. 1844-го. Революційні поезії («Кавказ», «Сон» та інші) зложили альбом «Три літа» (1845). Окремо стоять невеличка збірочка лірики «У казематі» (1847) та «захалявні» книжечки, писані на засланні (1847—1850). Поетична творчість Шевченкова останніх літ дала ряд блискучих ліричних поезій і дві поеми: «Неофіти» та «Марія». Назва першої книжки «Кобзар» засвоєна і всій іншій поетичній спадщині Шевченка, фігуруючи в найостанніших виданнях його творів. Крім поезій, від Шевченка зосталися ще російські повісті та «Журнал» (щоденник), розпочатий в Ново-Петрівськім і закінчений по приїзді до Петербурґа.