Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
1929
Пояснення [до «Альбому портретів українських письменників»]{182}
Григорій Савич Сковорода (1722—1794) — ориґінальний український філософ, вихованець Київської Академії. Народився в с. Чорнухах, Лубенського полку; був син козака. Взятий у співаки до царської капели, вернувся в Київ із званням придворного уставщика і закінчив академічну освіту. Побувавши за кордоном, одвідав деякі розумові центри Германської імперії (так звалася тоді Австрія) і, повернувшись на Україну, став за учителя піїтики у Переяславській семінарії. Потім учителював по панських родинах, викладав у Харківському духовному колеґіумі; а останні роки свого життя, не маючи постійного осідку, промандрував по Україні, найбільше по Слобожанщині. Там він і умер в Пан-Іванівці, в маєтку дідича А. Ковалевського. Біографію його написав його приятель і учень М. І. Ковалинський. Філософічні твори Сковороди видано було вже по його смерті: це діалоги або розмови на різні теми, здебільшого моральні. Суто літературна, тобто поетична спадщина Сковороди без порівняння бідніша: сюди належать «Басни Харьковские» та збірка віршів «Сад божественных песней». Писані старинною мовою українсько-слов’янською, з великою домішкою російських слів, вони не здобули популярності, за винятком однієї: «Всякому городу нрав і права», що перейшла до репертуару старців та лірників. Трохи скористався з цієї пісні, хоч інакшого змісту їй надав, І. Котляревський у своїй «Наталці Полтавці».
Іван Петрович Котляревський (1769—1838) — основоположник нового українського письменства, що перший у літературі звернувся до чистої народної мови. Народився в Полтаві р. 1769-го, учився у Словенській (пізніше Катеринославській) семінарії, що на той час була в Полтаві, а потім служив у війську. Подавшись на одставку з чином майора, оселився в Полтаві і жив там до смерті. Був надзирателем в домі виховання дітей бідних дворян, а потім ще й попечителем «богоугодних» закладів, тобто завідував губернською лікарнею. Умер р. 1838-го. Першим надрукованим його твором була «Перелицьована «Енеїда», розпочата десь коло 1795 р., а закінчена тридцять літ пізніше. Коло р. 1819-го він написав дві оперети: «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник». Його слава, установившися зразу (сучасники Котляревського охоче читали його «Енеїду»), — потім трохи померкла. На нього накинулися молодші критики, особливо Куліш, закидаючи його «Енеїді» глузування над народом та народними звичаями. Однак Котляревському скоро повернуто було громадянську повагу. Р. 1898-го святковано столітні роковини українського письменства, початком його уважаючи рік друкованої появи перших трьох частин «Енеїди». Через п’ять літ на згадку про свято Котляревському поставлено у Полтаві пам’ятника, на якому вирізьблено слова Шевченка: «Поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть».
Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко (1778—1843), перший повістяр у новій літературі українській, народився р. 1778-го в Основі під Харковом. Освіту дістав дома, але, належачи до дворянського роду і маючи неабияку працездатність та хист, став дуже помітним у Харкові громадським діячем. Цікавився справами освітніми, театральними та літературними. Писати почав людиною літньою, років 36, і спочатку компонував мовою російською веселі оповідання-фейлетони та комедії. До української мови звернувся, маючи уже понад 50 літ. Першим українським твором Квітчиним була «Маруся», написана з тим, щоб оборонити гідність української мови, щоб довести, що українською мовою можна написати зворушливу, чутливу повість, на які була тоді мода в російськім письменстві. За «Марусею» з’явився «Салдатський патрет»; його наука: «швець знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся» звернена проти російської критики та численних на той час голосів про непотрібність української літератури. Українські повісті Квітки вийшли вперше у Москві рр. 1834—1836. Із пізніших писань Квітчиних найбільше знаний «Пан Халявский», весела повість із побуту слобожансько-українського панства. Умер Квітка-Основ’яненко р. 1843-го, уже встигши гаряче привітати перші твори молодого Шевченка.