Контрольний укол
- Автор: Дубинин Иван
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Контрольний укол». Краткое содержание книги:
До Ігоря я зайшов о четвертій пополудні, вирішивши, що до цього часу він уже підніметься з ліжка і мені вдасться з ним переговорити перед роботою. Я розрахував все правильно, тому що двері мені відчинив сам господар, уже бадьорий, свіжий після денного сну.
— О, Васю, привіт! — радісно здивувався Вербовий. — Проходь.
Я перший раз зайшов до них за власною ініціативою, тому він поцікавився:
— Щось трапилося?
— Загалом нічого, але треба поговорити.
З кухні виглянула Наталія, вона теж була вдома.
— Здрастуй, Васю. Добре, що зайшов, зараз обідатимемо.
У мене склалася така думка, що для жінок найважливіше — нагодувати людину, а потім все решта. Це у них, очевидно, у крові.
Вибігла і Маринка з якоюсь книжкою в руках.
— Драсті, дядю Васю!
— Привіт, Маринко! Що це у тебе за книжка така?
— Про сплячу красуню. А знаєте, дядю Васю, — поспішила вона поділитися своїм відкриттям, — як принц відживив принцесу? — Маринка говорила серйозним тоном, тому що (як і всі діти) була абсолютно впевнена в реальності подій, які відбуваються в казках.
— Як? — підіграв я їй.
— Він її зовсім не цілував, — довірчо повідомила вона, — а зробив дихання «рот у рот»!
Це було так несподівано, що ми, дорослі, розсміялися.
— Це так! — наполягала дівчинка. — Справді ж, тату?
— Звичайно, справді, а як же інакше?
— Ну, Маринко, ти й вигадько! — похитала головою її мама.
Дівчинка, отримавши від мене шоколадку, втекла знову у свій світ робити в нім все нові й нові відкриття.
А ми все ще були під враженням її наївної безпосередньості.
— Я недавно почула, — поділилася Наталія, як вона з гордістю говорила своїй подружці: «Дядя Вася — мій друг: я з ним вітаюся!». Ось так-то. І щодня у неї щось нове. Я зі школи принесла коробку цукерок, мама одного учня подарувала. А ми тільки вчора останні доїли. Ховаю цукерки в шафу, а Маринка уважно за цим стежить.
— Ні, — говорю, — ці сьогодні їсти не будемо.
— А коли?
— Залишимо на чорний день.
Це диво сміховинно скривило своє личко:
— Так сьогодні вже чорний!
— Довелося відкривати, — сміялася щаслива мама. — Ну і хитрюга!
Ми сіли за стіл у залі. Я вже й не відмовлявся. Так тепло і затишно було мені в цьому сімейному колі, що стало навіть соромно за себе, за те, що я не до кінця довіряю Ігореві, приховую від нього свої підозри. Але холодний розум стримував емоції, і я втішав себе тим, що обов'язково все розповім своєму другові, але — трохи пізніше.
За обідом ми перекидалися незначними фразами. Ігор делікатно відклав нашу тему для бесіди наодинці. І я йому був за це вдячний, хоча і сам би не почав нічого розповідати при всіх.
Маринка колупалася у своїй тарілці з гречаною кашею і час від часу прохально поглядала на маму. Нарешті, Наталя не витримала.
— Гаразд, досить вже мучитися. Йди, неси свій йогурт. І нам заразом.
Маринка радісно випурхнула з-за столу, збігала на кухню і принесла три штуки ласого продукту. Я зрозумів, що на мене сьогодні не розраховували, і Ігор благородно віддає мені свою порцію.
— Ні, я не хочу, — спробував я відмовитися.