Контрольний укол
- Автор: Дубинин Иван
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Контрольний укол». Краткое содержание книги:
— Сідайте, Василю Васильовичу, — запропонувала завідувачка, і сама теж сіла за свій стіл. — У нас лікується хвора з хронічним холециститом, — пояснила вона суть справи, — але зараз у неї загострилися серцеві проблеми. Я переговорила з Віктором Тихоновичем, він не проти перевести її у своє відділення. Потрібно подивитися жінку й відповідним чином оформити документи. Ось її історія хвороби. Палата № 4. Потім заглянете до мене, добре?
Ми ввічливо посміхнулися один одному. Трохи потому я знову постукав у її кабінет. Хотів сказати, що все зробив і піти, але Єва Борисівна все вирішила по-своєму. На столі стояла розкрита коробка шоколадних цукерок, дві чашки на блюдечках, а на тумбочці, поряд зі столом, дихав парою електрочайник.
— Заходьте, заходьте, Василю Васильовичу!
Я засоромився і спробував відмовитися. Але це було марно.
— Треба ж нам з Вами поближче познайомитися.
«Гаразд, — заспокоїв я себе, — це ж не в машині — боятися нічого».
— Ви яку каву любите, міцну, солодку?
— Не гарячу! — вигукнув я, попереджаючи можливі небажані наслідки.
— Добре, — посміхнулася Єва Борисівна.
Від неї віяло ароматом солодких дурманних парфумів. Та й уся вона була якась солодкувата.
Я відчував себе ніяково.
— Ну як Вам тут у нас працюється? — запитала вона.
Я зітхнув про себе: «Черговий звіт новому співрозмовнику про чудове відділення і прекрасних співпрацівників. Настільки прекрасних, що хтось з них спокійно і методично знищує старезних хворих, що перебувають тут же на лікуванні». Але вголос, звичайно ж, відзвітував за повною програмою. Ми ще трохи поговорили на загальні теми, і я вже з радістю допивав свою каву, коли вона раптом поклала свою руку на мою, яку я тримав на столі, і солодко подивилася в мої очі:
— Василю Васильовичу, давайте з Вами дружити!
— Давайте! — сказав я переполохано, хоча і не впетрав, що вона має на увазі під нашою дружбою.
— Ми з Віктором Тихоновичем побралися ще в інституті, — почала вона здалеку. — Він вже тоді відрізнявся своїм розумом і здібностями. Йому й на кафедрі пропонували залишитися, ну тобто в аспірантурі. Але біда його в тому, що він дуже красивий і… — вона замовкла, підшукуючи потрібне слово, — чоловік, що захоплюється! Тільки у нього накресляться якісь райдужні перспективи, то обо'язково в його житті з'являється чергова розчепурена сюрчалка і збиває його з пантелику! Мало того, що у нас діти, так страждає ж і його кар'єра. Я за нього постійно б'юся, рятую його. Скільки ми робіт змінили! І навіть міста. А ось зараз йому пропонують посаду — тільки це між нами! — вона приклала палець до губ, — високу, престижну, а я дуже хвилююся, щоб все знову не зірвалося! Ви мене розумієте?
Я кивнув, хоча, якщо чесно, ніяк не міг второпати, куди вона хилить.
— Віктор Тихонович — солідна, поважна людина, постійно на виду, — сказала вона жалісливим тоном, як про малу безрозсудну дитину, — і дуже не хотілося б, щоб хтось його компрометував.
«Чи не здогадується вона про мій інтерес до особи шефа?» — стривожився я.
— Василю Васильовичу, будь ласка, допоможіть мені, а я перед Вами теж у боргу не залишуся.
— Та я… власне… нічого… — почав я белькотати щось незв'язне.
— Василю Васильовичу! — перебила вона мене. — У мене до Вас прохання. Якщо Ви знаєте або випадково потім дізнаєтеся, що хтось з жінок намагається спокусити Віктора Тихоновича, то, будь ласка, повідомте мене. А я вже знаю, як з цим боротися. Добре?
Я знову почав видавати якісь невиразні звуки.
— Може, ще кави? — запропонувала Єва Борисівна.
— Ні, дякую, мені вже пора.
Коли вона провела мене до дверей то, подаючи руку, скоріше порадила, а не запитала:
— Сподіваюся, Ви умієте зберігати дамські секрети?! і солодко посміхнулася.
У коридорі я нарешті вільно зітхнув після задушливої липкої атмосфери кабінету.
Віка давно вже чекала на мене, тому що, як тільки я з'явився у відділенні, замахала мені рукою з другого кінця коридору.