Контрольний укол
- Автор: Дубинин Иван
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Контрольний укол». Краткое содержание книги:
— Я Коритіну майже не знав, — вставив я, щоб підтримати саме цю тему розмови.
— Зате я добре знала. Якась насуплена, занурена у свої проблеми, неуважна. Треба було постійно її контролювати, а то могла й не ті ліки ввести. Вже ж було кілька разів!
– І що? — поцікавився я.
— Слава Богу, обходилося! Та Ви ж із нею, здається, чергували!
— Так, було один раз.
— Ну й що, не начудувала нічого?
— Та наче ні, — сказав я, не змигнувши оком.
— Тоді Вам пощастило.
— А що чутно з приводу розслідування? — поцікавився я.
— Нічого не чутно. Ви що нашу міліцію не знаєте? Зімітували спочатку бурхливу діяльність, а потім все вщухло. А що там думати, вбивця у неї під боком лежав.
— Так чоловіка, здається, випустили.
— Випустили. Поки що. А зараз шукають вбивцю серед наших лікарів.
— Мені слідчий теж натякав на мою причетність, — не утримався я, тому що від спогадів стало неприємно на душі.
— Ну ось бачите! Але якщо вже на те пішло, то я б почала це з санітарок.
«Хто про що, а курка про просо, — подумав я. — Як не ходи манівцями, а смерть Півнєва — сьогодні новина номер один».
— А до чого тут баба Фрося? — напрямки запитав я.
— Ну, може, з Коритіною і ні до чого, а ось з Півнєвим — нема де правди діти! Я Вас попереджала.
— А що вона могла зробити? Шеф контролював стан хворого. Але руки-то не підкладеш. Зараз, ба, як переживає.
— Звичайно, переживатиме. Тепер його плани можуть і не здійснитися.
— Які плани?
Лікарка трохи загаялася з відповіддю, але все-таки вирішила видати інформацію.
— У третій лікарні звільняється місце головного лікаря. І він хоче через сина Півнєва, виконкомівського працівника, вибити собі це місце.
«Ах ось воно в чому справа! — подумав я. — Не так все просто в нашому королівстві».
У двері постукали. Заглянула Віка.
— Я перепрошую, лікаря викликають на консультацію в гастроентерологічне відділення.
Була моя черга.
— Добре, я зараз іду, — посміхнувся я своїй милій медсестрі.
РОЗДІЛ 17
Гастроентерологічне відділення розташовувалося на третьому поверсі нашої лікарні, так що мені довелося піднятися лише на один поверх. Я заглянув в ординаторську. Молода лікарка, сидячи за столом, щось писала.
— Добридень. Кому тут потрібна консультація терапевта?
— Добрий, — вона підняла голову і посміхнулася. — Зайдіть до завідувачки, кабінет поряд.
— Спасибі, — подякував я їй у насамперед за посмішку.
Кабінет справді був поряд і разюче відрізнявся від ординаторської. Двері були оббиті чорною шкірою, а на них красувалася елегантна табличка — «Завідувач відділення Шерстюк Єва Борисівна».
Я зніяковів. Цікаво, чим думають татусі Бориси, Богдани, даючи своїм дітям імена Євген, Єлизавета, Єва? З яким відчуттям їхнім нащадкам доведеться все життя ставити свої ініціали?
Я постукав у двері, але шкіра м'яко поглинула удари. Довелося посмикати ручкою.
— Так, увійдіть! — почувся голос.
Ліворуч від дверей, в глибині кімнати, впоперек стояв великий лакований стіл, за яким зараз сиділа Єва Борисівна. До нього буквою «Т» був приставлений ще один, навколо якого та вздовж стін були розставлені стільці. Обстановка дуже нагадувала кабінет нашого завідувача. Ймовірно, тут попрацював один і той же дизайнер. І я навіть здогадувався, хто саме. Правда, тюль на вікнах бул інший, витонченіший, а штори були «жіночого» ніжно-рожевого кольору.
— Добридень, я з терапевтичного відділення. На консультацію, — представився я.
— Добридень! — Єва Борисівна, посміхаючись, вийшла з-за столу, простягнула мені руку. — Ви, очевидно, Василь Васильович? Якось так вийшло, що ми до цього часу і не знайомі. Хоча бачимося. Та й Віктор Тихонович про Вас розповідав. Що добросовісний, що тямущий.
Я зніяковів і від її слів, і від натиску. Це була жінка приблизно сорока років, з трохи повнуватою, відповідно цим рокам фігурою. Впадала в очі її зачіска з темно-рудого збитого волосся. Під ідеально відпрасованим халатом виднілася темно-зелена атласна кофтина з мереживним коміром, прикрашена намистом з якогось зеленого каменю. А на руках, окрім товстої обручки, було ще по персню.
Я колись у дитинстві, начитавшись книг про сищиків, вчився з першого погляду запам'ятовувати всі найдрібніші деталі. Дрібниця — це частинка великого цілого з усіма його властивостями. Як крапля і море. Велике легше заховати, а ось дрібничка лежить собі на виду, але на неї ніхто не звертає уваги. Адже можна всього лише по маленькій крупинці уявити собі картину цілого. Це уміння зараз мені дуже допомагає в моїй лікарській діяльності, коли по щонайменшими ознаками, симптомами або, скажімо, за кольором шкіри, виразом обличчя, навіть за ходою можна поставити попередній діагноз. До речі, свого славетного Шерлока Холмса Артур Конан Дойл списував в основному зі свого викладача хірургії, гострозорого спостерігача і великого знавця своєї справи.