Контрольний укол
- Автор: Дубинин Иван
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Контрольний укол». Краткое содержание книги:
Міліція, як завжди, була легка на згадку. Наступного ранку я побачив слідчого Касьянова з його незмінною течкою під рукою, який упевнено і спокійно прямував у кабінет завідувача. Усередині мене все опустилося. І хоча я негайно відправився на обхід, це не відвернуло небажаного побачення. Ледве я закінчив огляд хворих, як мене запросили в кабінет шефа.
Слідчий сидів за столом над розкладеними паперами. Ми привіталися.
— Сідайте, лікарю, — запросив він.
— Я її не вбивав! — не витримав я.
— Кого? — Касьянов здивовано підняв брови.
— Бабу Фросю!
— Яку бабу Фросю?
— Ну, Єфросинію Василівну, санітарку.
— А, Дорохову?
Боже! Я навіть не знав її прізвища. Все баба Фрося та баба Фрося!
— А з чого Ви взяли, що її вбили? — він уважно подивився на мене.
— Ну, — зам'явся я, — припускаю.
— Ага, припускаєте. А на підставі чого?
Як я не прагнув не дивитися йому в очі,та все одно періодично натикався на його гострий погляд.
— Сусідка розповідала (ну та, що виявила її) ніби голова у неї була розбита. Може, вдарив хто?
— Може, і вдарив, — погодився слідчий, уважно дивлячись на мене.
— Я того дня працював, багато хто може підтвердити, — виклав я заздалегідь заготовлену фразу.
— Так, я знаю, — і, помовчавши, він до нестерпності поволі вимовив. — Василю Васильовичу, а дайте мені, будь ласка, відповідь на одне запитання, — ПАУЗА: — Чому Ви в ту ніч кричали на медсестру Коритіну?
— Я ж Вам уже пояснював…
— Я Вас не питаю, — перебив мене Касьянов, — пояснювали Ви мені чи ні, я Вас запитую, чому Ви кричали на медсестру Коритіну?
— Я тоді розхвилювався…
— Я Вас не питаю, розхвилювалися Ви тоді чи ні, я запитую, чому Ви кричали на медсестру Коритіну?
— Та я просто сказав їй…
— Я Вас не питаю, просто Ви їй сказали чи ні, я запитую, чому Ви кричали на медсестру Коритіну?
Я затнувся і більше не вимовив ні слова.
— Чому Ви мовчите? — здивувався слідчий.
— Я не знаю, що Вам відповідати.
— Як не знаєте?! Я ж Вас запитую, чому Ви кричали на медсестру Коритіну?
Відчуття образи, приниження і злості на цю людину раптом піднялися в моїй душі і миттю ринули до горла, але, мабуть, там застрягли, тому що дихати мені стало нічим, аж навернулися сльози.
Слідчий ще про щось питав, але я його не чув і не розумів. Нарешті він відкинувся в кріслі, і через деякий час до мене дійшло як крізь вату:
— Добре, Василю Васильовичу, йдіть, але поміркуйте над моїми запитаннями.
Я вийшов з кабінету і попрямував з відділення надвір, на повітря. На порозі палив незнайомий лікар, і, дивно, мені теж раптом захотілося покурити.
— Вибачте, у Вас не знайдеться зайвої сигарети, — попросив я.
Той посміхнувся і поліз у кишеню.
— А як же «Мінохоронздоров'я попереджає», докторе?
— Мінохоронздоров'я хоч попереджає, а міліція досаждає.
Колега посерйознішав і чемно підніс мені запальничку. Я вдихнув повними грудьми гіркий ядучий дим і відразу ж зайшовся кашлем до болю в грудях, до сліз.
Лікар співчутливо спостерігав, потім запитав:
— Не палили раніше?
— По-серйозному — ні.
— Тоді й не розпочинайте. Гарного в цьому мало.
— Так, кажуть, допомагає при стресових станах.
— Вам сильно допомогло?
Я посміхнувся.
— Не дуже.
— При стресі виділяється адреналін, Ви ж знаєте, — пояснив лікар, — а він різко звужує судини. Це потрібно для порятунку в екстремальних ситуаціях: або боротися, або тікати. І треба цей гормон терміново витрачати. Американці, ті, наприклад, стрибають на місці, а японці б'ють гумові опудала своїх начальників. Ми ось палимо, а нікотин ще більше звужує судини. Вже краще п'ятдесят грамів випити для розслаблення. Але не більше, щоб не погіршити ситуацію. А неприємності, — він посміхнувся, — вони проходять. Отже, не зневіряйтеся, все буде добре.
Я подякував колезі. Мені дійсно полегшало від його спокійного тону, від упевненості в успішному результаті.
РОЗДІЛ 19
«Що ж це виходить? — думав я, сидячи в ординаторській самотньо (Надія Миколаївна була зайнята якимись справами і не докучала мені своїми повчаннями). — Слідчий відкрито натякає на мою причетність до вбивства Коритіної. А все тому, що я не дію! Що нового я дізнався про ймовірного згубника? Звичайно, дещо прояснилося, але конкретного результату поки немає. Треба, мабуть, міняти методи розслідування. Отже, розглянемо із самого початку. Хвора Пономаренко підозрює, що її хочуть прикінчити, і це дійсно відбувається. Потім я застаю медсестру Коритіну на місці злочину і, по суті, рятую Конєву. Цікаво, що вона там могла наговорити цьому пронозі, що він тепер не відстає від мене? Стоп! — раптово осяяло мене. Я аж схопився і схвильовано заходив по ординаторській. Конєва-то жива! І можна, і потрібно поговорити з нею. Адже хтось її «замовив»? І вона, напевно, щось знає або здогадується про це. У сум'ятті подій я абсолютно не взяв до уваги таку можливість. Це вже щось! Так, треба терміново дізнатися її адресу, — гарячково запрацювала думка. — Історії виписаних хворих здаються в архів, але старша медсестра може декілька днів тримати їх у себе. Пише якісь звіти. Потрібно зараз піти до Людмили Миколаївни й запитати у неї. Ні, не можна, — дійшло до мене. — Вона обов'язково доповість Віктору Тихоновичу. А раптом саме він або вони разом замішані в цій справі? Попросити Віку? А навіщо медсестрі адреса хворого? Теж не годиться. Кого ж попросити? Ігоря Петровича, кого ж ще?! Може, він придумає який-небудь привід. Але треба зробити це швидко, а то знову розтягнеться на два-три дні. Зволікати вже не можна! Сьогодні ж перед його чергуванням зайду до нього додому, — вирішив я. — Тепер залишилося придумати і для нього правдоподібну версію, навіщо це мені знадобилася адреса виписаної хворої?»