Артеміс Фаул. Місія в Арктику
- Автор: Колфер Оуэн
- Серия: Artemis Fowl #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 966-661-554-1
- Переводчик: Олександр Миколайович Мокровольський
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Артеміс Фаул. Місія в Арктику». Краткое содержание книги:
Холлі подивилася на наручний пеленгатор.
— Ми перебуваємо в районі Рости, командувачу. За двадцять клаців на північ від Мурманська.
— Чи надіслав О’Гир метеодовідку? Не хотілося б на півдорозі заблукати в пурзі.
— Тут не пощастило. Нема зв’язку. Мабуть, досі перешкоди через викиди магми…
— Д’Арвіт! — лайнувся Корч. — Що ж, маємо вирушати — хай буде, що буде! Лаккею, ти, як знавець російських умов, підеш перший. А капітан Куць — остання. Якщо хтось із багноїдів огинатиметься, дай йому копняка під зад, не соромся!
— Залюбки, пане! — відгукнулася Холлі, підморгнувши Артемісові.
— Авжеж, що залюбки, не сумніваюсь, — пробурчав Корч, і лиш слабесенький натяк на усмішку торкнув його губи.
Пістрявий гурт просувався собі на південний схід по осяяній місяцем тундрі, аж поки вийшов до залізничної колії. По шпалах іти було легше — принаймні ноги не так грузли в заметах. Північний вітер заповзав під одяг, мороз пронизував незахищені ділянки шкіри неначе мільйонами електричних голок.
Подорожани майже не розмовляли. Арктика робить людей (і не тільки людей) мовчазними — хоча троє з чотирьох учасників експедиції мали на собі комбінезони з підігрівом.
Але Холлі таки порушила мовчанку. Їй все не давала спокою одна думка.
— А скажи-но мені, Артемісе, одну річ… Твій батько, він теж такий, як ти?
Артеміс на мить збився з кроку.
— Дивне запитання. А чому тебе це цікавить?
— Ну, ти ж не належиш до друзів Чарівного Народу. А що коли ми врятуємо людину, яка потім захоче нас знищити?
На кілька хвилин запала мовчанка, яку уривало тільки цокотіння зубів. Холлі бачила, що Артеміс похнюпився.
— Вам нема чого хвилюватися, капітане, — нарешті озвався хлопець. — Мій батько, хоча декотрі з його вчинків і підприємств, звісно, незаконні, був… і лишається шляхетною людиною. Йому огидна сама думка про те, щоб завдати шкоди іншій живій істоті.
Холлі насилу витягла ногу з кучугури завглибшки двадцять сантиметрів.
— Тоді чому ж ти став таким?
Артемісове дихання хмаркою знялося над його плечем.
— Я… я припустився великої помилки.
Примружившись, Холлі втупилася в його потилицю. Невже Артеміс Фаул говорить нині щиро? В таке нелегко було повірити. Але найдивнішим було те, що ельфиня не знала, як реагувати на хлопцеві слова. Простягти йому руку прощення? А чи копнути його ногою помсти? Зрештою вона вирішила не квапитися з рішенням. Поживемо — побачимо…
Вони зайшли в ущелину, де сніг на дні був ідеально вирівняний вітром, що знай свистів собі. Лаккеєві це місце зовсім не сподобалося. Його інстинкти справжнього солдата вмить забили тривогу. Він підніс зціпленого кулака вгору.
До Лаккея підтюпцем підбіг Корч.
— Проблеми?
Тілоохоронець щосили вдивлявся у снігове поле, вишукуючи можливих слідів.
— Можливо… Чудове місце для засідки.
— Авжеж. Якби хтось знав, що ми маємо тут з’явитись.
— А про це міг хто-небудь дізнатись?
Корч презирливо пирхнув, випустивши з носа струминку пари.
— Це неможливо! Шахта ізольована абсолютно надійно, а такі заходи безпеки, яких вжито у нас в Легіоні, вам там на поверхні й не снилися!
І саме цієї миті з-за гребеня вилетів ударний рій гоблінів.
Лаккей безцеремонно схопив Артеміса за комір і жбурнув у кучугуру. А другою рукою він уже вихоплював пістолета.
— Не витикайтесь, Артемісе! Настав час мені відпрацювати мою платню.
Відповідь юного господаря, безперечно, прозвучала б уїдливо, коли б голова його не була захована під метровим шаром снігу.
Гоблінів було четверо, й летіли вони, не дотримуючись хоч би якого порядку. Їхні чорні силуети чітко виднілися на тлі зоряного неба. Гобліни й не намагалися приховати свою присутність, а тільки швидко піднялися на висоту близько трьохсот метрів і почали кружляти, виписуючи коло за колом, не нападаючи, але й не тікаючи геть.
— Гобліни… — промимрив Корч, скидаючи з плеча далекобійну нейтринну гвинтівку. — Як ці створіння живуть на світі, такі дурні? Вони ж могли перестріляти нас зненацька.
Лаккей вибрав рівніше місце й розставив ноги для кращої стійкості.
— То що, командувачу, зачекаєм, поки блиснуть білки їхніх очей?
— Гоблінські очі не мають білків, — відказав Корч. — Але хай там як, а ти краще заховай свою зброю в кобуру. Не треба трупів. Ми з капітаном Куць паралізуємо їх.
Лаккей сховав свого «Зіґ Зауера» в кобуру під пахвою. Все одно надто вже велика відстань. Зате було вельми цікаво поспостерігати, як Холлі й Корч поведуться в бойовій обстановці. Зрештою, Артеміс довірив їм своє життя. Та й він, Лаккей, також.