Артеміс Фаул. Місія в Арктику
- Автор: Колфер Оуэн
- Серия: Artemis Fowl #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 966-661-554-1
- Переводчик: Олександр Миколайович Мокровольський
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Артеміс Фаул. Місія в Арктику». Краткое содержание книги:
Тілоохоронець кинув погляд убік і побачив, що Холлі з командувачем щосили давлять на спускові гачки, відкидають бластер за бластером, знову натискають — і нічогісінько! Вся ельфійська зброя не стріляла. Бластери були мертві, мов миші у зміїному череві.
— Нічого не розумію, — пробурмотів Корч. — Я особисто перевірив усю цю зброю!
Звісно, перший розгадав причину того, що сталося, Артеміс. Він струснув сніг зі свого чуба.
— Це диверсія, — проголосив хлопець, відкидаючи набік свого бластера, який став непотрібним. — Іншого пояснення не може бути. Ось навіщо гоблінській тріаді раптом стали потрібні «свинорили». Якимось чином вони зуміли вивести з ладу всі інші ельфійські лазери.
Але командувач його не слухав, та й Лаккей не дуже дослухався. Наразі не час був говорити, навіть розумні речі, — треба було діяти. Вони ж бо тепер чудові мішені — темні постаті проти білого снігу, при арктичному місяці. Ця думка тут-таки й підтвердилася: кілька лазерних зарядів проплавили шипучі дірки в снігу просто перед їхніми ногами.
Холлі увімкнула оптичну систему свого шолома й навела лінзи на ворога.
— Здається, принаймні один з них озброєний «свинорилом», пане, — доповіла вона. — Або чимось подібним, із довгою цівкою.
— Треба знайти укриття, і якомога швидше!
Лаккей кивнув головою.
— Дивіться, — мовив він, показуючи рукою. — Бачите, дашок нависає он там, під гребенем?
Слуга схопив Артеміса за комір, підняв хлопця так легко, як ото дитина підіймає кошеня, й побіг по глибокому снігу до того дашка. Ельфи — за ним. Можливо, мільйон чи й більше років тому лід був ледь підтанув, і шар снігу трохи опустився, а тоді знову холод усе це заморозив. Таким чином утворилася складка, що якось проіснувала довгі віки, а тепер могла врятувати двом людям і двом ельфам життя.
Четверо пірнули під дашок і притислися до крижаної стіни. Крижаний дашок був досить товстий, щоб витримати вогонь із будь-якої звичайної зброї.
Затуливши Артеміса власним тілом, Лаккей ризикнув визирнути назовні.
— Задалеко. Я їх не роздивлюсь. А ти, Холлі?
Капітан Куць виткнула голову з-під крижаного дашка, й оптична система її шолома зашурхотіла, фокусуючись на нападниках.
— Ну, що вони там затівають?
Холлі вичекала мить, наводячи різкість.
— Дивно, — нарешті зронила вона. — Всі гобліни якраз стріляють, але…
— Але що, капітане?
Холлі постукала по шолому, аби переконатися, що він справний.
— Може, оптика щось спотворює, але, пане командувачу, скидається на те, що вони зумисне стріляють мимо, кудись набагато вище нас.
Кров загупала Лаккеєві в скроні.
— Це пастка! — ревнув він і знову схопив Артеміса за комір. — Усім виходити! Швидко!
Але саме цієї миті гобліни домоглися свого, і вниз посунули п’ятдесят тонн каміння, льоду й снігу.
Їм майже пощастило врятуватися. Втім, за «майже» в гном’ячій рулетці ніхто не видасть винагороди — відра кальмарів. Коли б не Лаккей, ніхто з них не врятувався б. Щось на нього найшло в цю мить. Його сили потроїлися, немов у тієї матері, яка мусить підняти дерево, що привалило її дитину. Тілоохоронець схопив Артеміса та Холлі й жбурнув їх із-під дашка, мов два камінчики. Звісно, спосіб переміщення не надто гідний чи комфортабельний, але краще вже вилетіти сторчголов із пастки, аніж бути розчавленими горою льоду.
Це вже вдруге протягом кількох хвилин Артеміс зарився носом у кучугуру. Позад нього, ковзаючи по кризі, відчайдушно намагалися вилізти з-під дашка Лаккей і Корч. Громом гриміла, накочуючись, лавина, розколюючи й забираючи по дорозі весь лід. Ось товстелезні крижини та камені вже й завалили, мов заґратували, вхід до їхньої печерки.
Лаккей і Корч лишилися в пастці.
Капітан Куць зірвалася на рівні ноги й щодуху кинулася рятувати свого командира. Але й що б вона вдіяла? Та й чи живий командувач?
— Відійди чимдалі, капітане, — мовив Корч у мікрофон шолома. — Це наказ!
— Ви живі, командувачу! — видихнула Холлі.
— Та вже й сам не знаю, як я вцілів, — почула вона відповідь. — Лаккей знепритомнів. Обох нас придавило. Дашок от-от зовсім завалиться. Тримається лиш на тому смітті, що насипала лавина. Якщо ми спробуємо зворухнути бодай одну брилу…
Ну, то добре, що вони хоч живі. Так, замкнені в пастці, але живі. План. Терміново потрібен хоч який-небудь план!
Ельфиня сама собі дивувалася, що вона така спокійна. Холоднокровність — неоціненна якість у бойових умовах. У найнапруженіші моменти капітан Куць уміла виявляти рідкісну здатність — вибирати єдино правильний курс дій. Ще коли Холлі складала іспит на капітанське звання на тривимірному імітаторі реального бою, їй пощастило здобути перемогу над величезною кількістю віртуальних супротивників. Вона просто взяла та й розстріляла сам проектор. Із технічного погляду, вона таки перемогла всіх ворогів. Тож комісії не залишилося нічого іншого, як тільки присвоїти винахідливій кандидатці звання капітана.