Артеміс Фаул. Місія в Арктику
- Автор: Колфер Оуэн
- Серия: Artemis Fowl #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 966-661-554-1
- Переводчик: Олександр Миколайович Мокровольський
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Артеміс Фаул. Місія в Арктику». Краткое содержание книги:
— Командувачу! — мовила Холлі у мікрофон. — Прищебніться до Лаккеєвого «місячного пояса». Я висмикну вас звідти разом.
— Зрозумів, Холлі. Тобі потрібен гак?
— Якщо зможете, викиньте мені сюди.
— Відступи.
У щілину між крижаними брилами вилетів гак і впав на сніг за метр від Холліних ніг. Слідом тягся тонкий трос.
Холлі прищебнула гак до пояса й ретельно перевірила трос, чи нема де вузлів. А тим часом і Артеміс виборсався з кучугури.
— Твій план приречений на невдачу, — зауважив він, струшуючи з рукавів сніг. — Тобі треба смикнути їх із такою силою, щоб вони вибили крижані підпірки й вилетіли назовні ще до того, як упадуть рештки дашка! Це безнадійно!
— А смикатиму не я, — заперечила Холлі.
— Хто ж тоді?
Капітан Куць махнула рукою в бік колії. До них наближався якийсь зелений потяг.
— Він і смикне, — сказала ельфиня.
А гоблінів на ту хвилину лишилося троє. Звали їх Д’Нолл, Аймон і Найл. Троє зелених новобранців, кожен з яких наввипередки жадав посісти лейтенантський чин, який щойно звільнився. Лейтенант Пол тільки-но навіки пішов у відставку — надто близько підлетів до лавини, і його розплющило п’ятисоткілограмовою брилою прозорого льоду.
Тим часом троє гоблінів ширяли на висоті трьохсот метрів, де почувалися в абсолютній безпеці. Звісно, ельфійські бластери могли б дістати їх і на такій висоті, але ж якраз на цей момент ті бластери не діяли — завдяки певній «модернізації», успішно здійсненій «Лабораторіями Кобой».
— Бачили, як розплющило лейтенанта? — свиснув Аймон. — Людоньки! Тепер він став плаский, як і його жартики.
Гобліни взагалі не дуже товаришують один з одним. Підстав підніжку ближньому гобліняці, допоможи йому впасти і вдар у спину, поки той не встиг зіп’ястися на ноги, — отакі були звичайні стосунки у тріаді Б’ва Кел. Тому-то в них не приживалася дружба.
— Ну, то що робитимемо далі? — запитав Д’Нолл, найсимпатичніший з трійці (за гоблінськими, звісно, мірками). — Мо’, хтось із вас, хлопці, спуститься та й подивиться, що там коїться внизу?
Аймон форкнув.
— Ще чого! Спустимось та й дістанемо по кулі від того здоровила! Ти вже зовсім за придурків нас маєш?
— А здоровило вийшов з гри. Я сам його кокнув. Чисто прикінчив!
— А від мого пострілу покотилась лавина! — похвалився Найл, наймолодший у зграї. — Ви весь час приписуєте собі мої заслуги.
— Які там ще заслуги? Та ти й стріляти досі не навчився! Тільки раз убив черв’яка-смердюха — і то випадково.
— Що-о? Сам ти не навчився! — закричав Найл. — Того черв’яка я навмисно знищив, бо надто вже мені допік. Як і ти оце…
Аймон улетів поміж сперечальників.
— Годі! Побережіть свою луску, ви обоє. Спускатись не треба. Ми й звідси легко їх подобиваєм.
— Який геніальний план! — насмішкувато кинув Д’Нолл. — Тільки він не спрацює.
— Це ж чому?
Д’Нолл показав униз наманікюреним кігтем.
— Бо вони сідають он на той потяг!
Із півночі наближалися чотири зелені вагони, які тягнув допотопний тепловоз. Ешелончик здіймав за собою хмару снігу.
«Наш рятівник! — подумала Холлі. — А може, й ні?» Чомусь сам вигляд брязкотливого локомотива вселяв у неї нез’ясовну тривогу. Але ж іншого вибору не було…
— Хімічний потяг «Маяк»… — тихо мовив Артеміс.
Холлі зиркнула на хлопця через плече. Здавалось, Артеміс іще ніколи не був такий блідий.
— Що-що?
— Захисники довкілля у всьому світі називають його «Зеленим вагончиком». Звичайно, жартома. Цей потяг відвозить відпрацьований уран і плутоній на хімічний комбінат «Маяк», для переробки. На весь потяг — тільки один машиніст, замкнений у своїй кабіні. Жодних охоронців. За повного завантаження цей потяг «пече» дужче, ніж атомна субмарина з розгерметизованим реактором.
— І ти знаєш про це, бо ти…
Артеміс здвигнув плечима.
— Просто люблю бути в курсі всього такого. Радіація, зрештою, — загроза для цілого світу.
Тут і Холлі відчула її подих. Уранові мацаки вже продиралися крізь захисний гель на її щоках. Не потяг, а суцільна зараза! Але він, і тільки він, міг вирятувати її командира й Лаккея зі смертельної пастки.