Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Співробітники АРА також помітили, що Ленін ставився до селян України та Росії, які потерпали від голоду, по-різному, і відзначали цей факт у своїх записах та спогадах. Спочатку керівництво в Москві взагалі не повідомило американцям про нестачу їжі в Україні. Натомість організація дізналася про голод на півдні України від Джойнта, який отримав повідомлення про масове голодування в цих губерніях і сповістив АРА та інші організації.
Зокрема, перші запити АРА на отримання дозволу для візиту в Україну були відхилені на тій підставі, що північно-західна Україна все ще виробляла велику кількість зерна, й республіка не потребувала додаткової допомоги. Коли в листопаді 1921 року двом посадовим особам АРА вдалося здійснити поїздку до Харкова, їх зустріли прохолодно. Микола Скрипник, тодішній народний комісар внутрішніх справ УСРР, під час зустрічі з американцями сказав, що вони не зможуть працювати в республіці, адже в АРА не було угоди з Україною, аналогічної угоді з Росією. Представники АРА були «трохи здивовані, трохи роздратовані» й наголосили, що вони допомагають усім, хто потерпає від голоду, а не займаються політикою. Скрипник відповів, що Україна — суверенна держава, а не частина Росії й додав: «Ви — по вуха в політиці, адже розрізняєте дві республіки, тому що коли ви укладаєте договір з однією, але відмовляєтесь робити це з іншою, то таким чином визнаєте одну країну суверенною державою, а іншу — залежною».[218] Враховуючи, що Україна на той час допомагала голодним радянської Росії й у ній діяли радянські закони та політика вилучення продовольства, наполягання Скрипника на українському суверенітеті у справі допомоги людям, що помирали від голоду, виглядало абсурдним.
Тільки тоді, коли голод у південних губерніях України посилився настільки, що його не можна було ігнорувати, керівники в Москві та їхні українські колеги змінили свою думку. У січні 1922 року Політбюро ЦК КП(б)У нарешті погодилося працювати з АРА, а також з іншими європейськими та американськими благодійними організаціями. Однак довіри ще бракувало: Політбюро відрядило Християна Раковського та Василя Манцева вести переговори з іноземними донорами, а також «вжити заходів» щодо благодійних організацій, які можуть виявитися прикриттям для шпигунів.[219] Навіть через кілька років по тому радянських громадян, які працювали на АРА, підозрювали в зраді: у 1935 році одну одеситку засудили за контрреволюційну діяльність, інкримінувавши разом з іншими причинами також співпрацю з американцями, що допомагали голодним в Одесі.[220] Незважаючи на загальну недоброзичливість, взимку та навесні 1922 року їдальні АРА почали працювати на півдні та сході України, а також у Криму.[221] Український Червоний Хрест так само зробив свій внесок, як і Джойнт, який надавав їжу та іншу допомогу жертвам погромів.[222]
Насправді всі іноземні організації стикалися з обмеженнями у своїй роботі. Місія Нансена була змушена працювати через радянські установи замість того, щоб залучити власний персонал. Джойнт діяв через своїх працівників, але всі вони повинні були пообіцяти «утримуватися від висловлювань про національну або міжнародну політику» і «не робити нічого, що може якось допомогти або зашкодити тій чи іншій спільноті порівняно з іншими спільнотами».[223] Перешкодою в діяльності Комітету був і антисемітизм. Саме з цієї причини плакати, листівки та інші речі з логотипом організації влада одразу вилучала або конфісковувала. Іноді АРА без попереджень забороняли працювати в окремих регіонах. Одного разу її співробітникам наказали подалі триматися від Кривого Рогу — можливо, через повстанців. Адже влада побоювалась впливу американців на території, котрі вона погано контролювала.[224]
Нарешті Україна отримала допомогу, кількість продовольства зросла й рівень смертності знизився. Однак запізнення із доставкою допомоги забрало десятки тисяч життів. І в той час, і пізніше виникало запитання, чому так сталося. Співробітники АРА обговорювали цю ситуацію між собою та писали про неї в мемуарах. Більшість була переконана в тому, що небажання влади дозволити організаціям надати допомогу в Україні мало політичне підґрунтя. Південна Україна, один з регіонів, які найбільше потерпали від голоду, до цього була фортецею Махна та козаків. Американці подейкували, що радянська влада напевно вирішила попередити ризики й розсудила, що краще Україна буде страждати, ніж стане осередком нових повстань після спілкування з іноземцями.[225] Американці розуміли, що їх вважають шпигунами та очікують від них провокацій. Можливо, вони мали рацію.
218
Patenaude, The Big Show in Bololand, 96–9; Fisher, The Famine in Soviet Russia, 250.
219
ЦДАГОУ, 1/6/29/ (1929), 56.
220
О. І. Сирота, “Голод 1921–1923 років в Україні та його руйнівні наслідки для українського народу”, див. Голод в Україні в першій половині XX століття: причини та наслідки (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947): матеріали міжнародної наукової конференції (Київ: 20–21 листопада 2013), 146.
221
ЦДАГОУ 1/6/29 (1929), 6; див. також: Patenaude, The Big Show in Bololand, 101.
222
American Joint Distribution Committee online archives, Records of the American Jewish Joint Distribution Committee of the Years 1921–1932, Folder 76, file NY_AR2132_00855, стенограма зборів Європейського Виконавчого Комітету, 12 листопада 1921 року.
223
American Joint Distribution Committee online archives, Records of the American Jewish Joint Distribution Committee of the Years 1921–1932, Folder 49, File NY_AR2132_04249, Letter on behalf of J. H. Cohen.
224
Fisher, The Famine in Soviet Russia, 271–5.
225
Fisher, The Famine in Soviet Russia, 266.