Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Тільки тоді, коли голод у південних губерніях України посилився настільки, що його не можна було ігнорувати, керівники в Москві та їхні українські колеги змінили свою думку. У січні 1922 року Політбюро ЦК КП(б)У нарешті погодилося працювати з АРА, а також з іншими європейськими та американськими благодійними організаціями. Однак довіри ще бракувало: Політбюро відрядило Християна Раковського та Василя Манцева вести переговори з іноземними донорами, а також «вжити заходів» щодо благодійних організацій, які можуть виявитися прикриттям для шпигунів.[219] Навіть через кілька років по тому радянських громадян, які працювали на АРА, підозрювали в зраді: у 1935 році одну одеситку засудили за контрреволюційну діяльність, інкримінувавши разом з іншими причинами також співпрацю з американцями, що допомагали голодним в Одесі.[220] Незважаючи на загальну недоброзичливість, взимку та навесні 1922 року їдальні АРА почали працювати на півдні та сході України, а також у Криму.[221] Український Червоний Хрест так само зробив свій внесок, як і Джойнт, який надавав їжу та іншу допомогу жертвам погромів.[222]

Насправді всі іноземні організації стикалися з обмеженнями у своїй роботі. Місія Нансена була змушена працювати через радянські установи замість того, щоб залучити власний персонал. Джойнт діяв через своїх працівників, але всі вони повинні були пообіцяти «утримуватися від висловлювань про національну або міжнародну політику» і «не робити нічого, що може якось допомогти або зашкодити тій чи іншій спільноті порівняно з іншими спільнотами».[223] Перешкодою в діяльності Комітету був і антисемітизм. Саме з цієї причини плакати, листівки та інші речі з логотипом організації влада одразу вилучала або конфісковувала. Іноді АРА без попереджень забороняли працювати в окремих регіонах. Одного разу її співробітникам наказали подалі триматися від Кривого Рогу — можливо, через повстанців. Адже влада побоювалась впливу американців на території, котрі вона погано контролювала.[224]

Нарешті Україна отримала допомогу, кількість продовольства зросла й рівень смертності знизився. Однак запізнення із доставкою допомоги забрало десятки тисяч життів. І в той час, і пізніше виникало запитання, чому так сталося. Співробітники АРА обговорювали цю ситуацію між собою та писали про неї в мемуарах. Більшість була переконана в тому, що небажання влади дозволити організаціям надати допомогу в Україні мало політичне підґрунтя. Південна Україна, один з регіонів, які найбільше потерпали від голоду, до цього була фортецею Махна та козаків. Американці подейкували, що радянська влада напевно вирішила попередити ризики й розсудила, що краще Україна буде страждати, ніж стане осередком нових повстань після спілкування з іноземцями.[225] Американці розуміли, що їх вважають шпигунами та очікують від них провокацій. Можливо, вони мали рацію.