Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Нещодавно українські дослідники запропонували навіть точніше політичне пояснення: радянська влада могла використати голод (як це трапилося і згодом у 1932 році) для придушення повстання українських селян.[226] Цю тезу неможливо довести, адже немає доказів попередньо спланованого голоду українських селян у 1920–1921 роках. Та якщо влада насправді намагалася придушити повстання у такий спосіб, то вона навряд чи досягла б кращих результатів іншими методами. Продрозверстка знищувала громади, руйнувала зв’язки і змушувала селян залишати домівки у пошуках їжі. Голод послабив і деморалізував тих, хто вижив. І вони припинили збройний опір.[227] Навіть тоді багато хто відзначав, що найскладніша ситуація з голодом була в Гуляйполі — на батьківщині Махна. Найбільше постраждали південні райони, які були під його контролем: спочатку від неврожаю, а потім через відсутність допомоги всім, хто потерпав від голоду.[228]
Режим також використав голод (і це буде зроблено через десять років) й у війні з українською церквою. Під приводом допомоги голодним держава змусила українські церкви віддати золоті вироби, ікони та інші цінні речі. А за лаштунками партійні лідери, включаючи Скрипника, що відповідав за кампанію збору церковної власності, намагалися розпалити конфлікт між новоствореною Українською Автокефальною Православною Церквою та церквою, лояльною до Москви. Багато тижнів більшовицьке керівництво обговорювало зібрання церковних «пожертв», стежило за їх надходженням й цікавилося можливістю їхнього продажу за кордон.[229] У 1922 році вже хворий Ленін надіслав листа В’ячеславу Молотову, який був відповідальним секретарем ЦК РКП(б). Лист, у якому ішлося про те, що голод створив унікальну можливість для заволодіння власністю церкви, мав бути поширеним серед членів партії. Втрата церквою цінностей, як писав Ленін, могла мати важливі політичні наслідки:
Зараз і тільки зараз, коли у районах, охоплених голодом, їдять людей, а на дорогах лежать сотні, якщо не тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) забрати церковну власність зі скаженим, безжалісним завзяттям і без вагань придушити найменшу опозицію. Зараз і тільки зараз переважна більшість селян буде або на нашому боці, або, принаймні, не зможе рішуче підтримати цю жменьку [реакційного] духовенства та реакційну міську дрібну буржуазію, яка готова і захоче спробувати протистояти цьому радянському указу політикою сили.[230]
Настав час, як пояснював Ленін, провчити селян, духовенство та інших політичних опонентів, щоб «протягом найближчих десятиліть вони не сміли і подумати про будь-який опір».[231]
Однак масштаби голоду налякали більшовиків. Нестача продовольства, ймовірно, могла призупинити селянські повстання в Україні, проте в інших регіонах — тільки підживлювала їх. У Тамбовській губернії продовольча криза спричинила повстання Антонова, одне з найсерйозніших антибільшовицьких повстань епохи. Нестача продовольства стала також однією із причин широковідомого повстання в Кронштадті, під час придушення якого червоноармійці стріляли по моряках, які відіграли важливу роль у революції. Протягом трьох років близько 33,5 мільйонів людей постраждали від голоду або нестачі їжі: 26 мільйонів у Росії та 7,5 мільйонів в Україні. Точні людські втрати важко підрахувати, адже ніхто не вів обліку під час голоду.[232] У найбільш постраждалому південному регіоні України загинуло від 250 000 до 500 000.[233] За оцінками АРА, в радянських республіках загалом померло 2 мільйони осіб; у радянських матеріалах, опублікованих невдовзі після закінчення голоду, вказано 5 мільйонів загиблих.[234]
Ці цифри похитнули впевненість режиму. Більшовики побоювалися, що їх вважатимуть причиною голоду, адже в дійсності так і було. Один свідок голоду 1932–1933 років згадував про зустріч у 1922 році з селянином із Катеринославської губернії і його розповідь про голод. Чоловік недвозначно пояснив, що сталося того року: «Більшовики пограбували людей, взяли коней та биків. Немає хліба. Люди гинуть від голоду».[235]
226
Журбелюк, “Методика історико-правових досліджень проблеми голоду 1921–1923 рр. в Україні”, 51–8; Кульчицький, Голодомор 1932–1933 рр. як геноцид, 140–70.
227
Кириленко, “Голод 1921–1923 років у Південній Україні”, 118–29.
228
ЦДАГОУ 1/6/29 (1929), 36–39.
229
ЦДАГОУ 1/6/29 (1929), 16–17.
230
Pipes, ed., The Unknown Lenin, 152–3.
231
Pipes, ed., The Unknown Lenin, 152–3.
232
Pipes, Russia under the Bolshevik Regime, 411.
233
Кириленко, “Голод 1921–1923 років в Південній Україні”, 130–9.
234
Patenaude, The Big Show in Bololand, 197–8.
235
Український голокост 1932–1933: свідчення тих, хто вижив, Юрій Мицик, упоряд., том 6 (Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2008), 599.