Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
У вересні 1921 року перша група працівників АРА дісталася до Казані, де побачили таку бідність, яку не могли уявити навіть у зруйнованій Європі. На вулицях вони зустріли «жалюгідних істот, одягнених у ганчір’я, які просили хліба Христа ради». У дитячих будинках вони знайшли «маленькі виснажені скелети із висохлими обличчями та ніжками як цівки... і підтвердили правдивість свідчень про те, що десятки людей вмирали щодня».[208] До літа 1922 року американці годували 11 мільйонів людей щодня і доставляли пакети допомоги до сотень тисяч. Щоб зупинити епідемію, вони також надали 8 мільйонів доларів на ліки.[209] Як тільки американці розпочали надавати допомогу, незалежні російські комітети допомоги потроху зліквідували. Адже Ленін не волів, щоб незалежні від більшовицької партії російські організації здобували авторитет на допомозі людям, які страждали й помирали від голоду. Натомість він дозволив працювати американській організації, котра зібрала багато коштів від різних закордонних донорів, і врятувала мільйони життів.
Однак попри ці, нібито відкриті, щирі зусилля влади допомогти тим, хто голодував, були незрозумілі моменти. Упродовж голоду радянське керівництво, як і через десятиліття, постійно накопичувало тверду валюту. Навіть коли голод все ще лютував, більшовики за кордоном таємно продавали золото, твори мистецтва та ювелірні вироби, а натомість купували гармати, боєприпаси й промислове устаткування. Восени 1922 року, коли голод все ще охоплював значну територію країни, яка отримувала допомогу з-за кордону, керівництво держави почало відкрито експортувати продовольство.[210] Цього навіть не приховували. Гувер засудив цинізм уряду, який, знаючи про голод власних громадян, продовжував експорт продовольства заради «машин і сировини, щоб покращити економіку для тих, хто вижив».[211] Через декілька місяців АРА залишила Росію саме з цієї причини.
Як і через десятиліття по тому, реакція влади на голод в Росії і в Україні відрізнялася. Так само як і російські колеги, українські комуністи створили Центральну комісію допомоги голодуючим. Проте спочатку комісія мала допомагати не українцям.[212] У резолюції Політбюро ЦК КП(б)У «Про кампанію щодо боротьби з голодом», схваленій у серпні 1921 року, зазначалося, що багато районів на півночі України можуть бути «повністю забезпечені власними губернськими й повітовими фондами». Тому українській комісії було доручено відправити усі надлишки зерна з північних губерній республіки, які не постраждали від голоду, не до південних губерній України, а до охоплених голодом регіонів Росії: в Царицин, Уральськ, Саратов і Симбірськ.[213] Приблизно в той же час Ленін нагадав Раковському, голові українського радянського уряду, щоб той не барився з відправкою продовольства й худоби з Києва і Харкова до Росії.[214]
Наприкінці осені 1921 року нестача продовольства ставала гострішою, а тактика Леніна жорсткішою. Хоча він уже припинив реквізицію продовольства в тих регіонах Росії, котрі найбільше потерпали від голоду, однак більшовицький вождь наказав ще більше натиснути на селян у багатших губерніях. Багатшою, не зважаючи на голод в південній і східній частинах, вважалася і Україна. Ленін постійно вимагав у Харкова більше зерна.[215] Він також запропонував нову тактику: для тих, хто відмовився віддати зерно, передбачити штрафи і в’язницю, або ще жорстокіше покарання.
У листопаді Ленін наказав вживати винятково «суворих революційних методів», включаючи взяття заручників із числа селян, які не здають зерно. Цей надзвичайно ефективний вид шантажу, який використовували проти євреїв під час Громадянської війни та погромів, тепер полегшував конфіскацію дорогоцінного зерна. Ленін дав загонам заготівельників і комнезамам чіткий наказ: «У кожному селі берете від 15 до 20 заручників і, у випадку невиконаних квот, ставити їх усіх до стіни». Якщо ця тактика не спрацьовувала, заручників розстрілювали як «ворогів держави».[216] Тиск згори супроводжувала пропаганда на місцях. У Миколаївській губернії, де вже почався голод, плакати закликали робітників Миколаєва «допомогти голодуючим Поволжя».[217]
208
Patenaude, The Big Show in Bololand, 55.
209
Pipes, Russia under the Bolshevik Regime, 417.
210
Pipes, Russia under the Bolshevik Regime, 418–19.
211
Fisher, The Famine in Soviet Russia, 535.
212
Насправді в Україні діяло кілька структур, які опікувалися наданням допомоги голодуючим, один із них — Комітет, який було організовано навесні 1921 р. за участі кількох відомих політиків “небільшовиків”; але цей комітет швидко розпустили і замінили “більш надійним”, проросійським, див. О. М. Мовчан, “Комісії та комітети допомоги голодуючим в УРСР”, Енциклопедія історії України, В. А. Смолій, ред., том 4 (Київ: Наукова думка, 2003–13), 471–73.
213
Станіслав Кульчицький, Ольга Мовчан, Невідомі сторінки голоду 1921–1923 рр. в Україні (Київ: Інститут історії України НАН України, 1993), 26.
214
Ленин, Полное собрание сочинений, том. 45, 302–3.
215
ЦДАГОУ, 1/20/397 (1929), 1–2.
216
Г. В. Журбелюк, “Методика історико-правових досліджень проблем голоду 1921–23 рр. в Україні: Розвінчання міфів”, див. у кн. Голод в Україні в першій половині XX століття, 53.
217
Fisher, The Famine in Soviet Russia, 263.