Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Философия » Так казав Заратустра. Жадання влади
Так казав Заратустра. Жадання влади - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Так казав Заратустра. Жадання влади

Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:

«Так казав Заратустра» — одна з найбільш відомих і популярних книг німецького філософа і поета Фрідріха Ніцше (1844—1900). Теми добра і зла, «надлюдини», переоцінки всіх цінностей втілено в цьому пам'ятникові світової літератури в міфічно-символічній, високопоетичній формі. «Жадання влади» — останній твір філософа, палка апологія людини, протест проти будь-яких форм духовного рабства.
1 ... 33 34 35 36 37 38 39 40 41 ... 137
Перейти на страницу:

Саме героям краса дається найважче. Краса недосяжна для будь-якої могутньої волі.

Трохи більше, трохи менше: саме тут це важить багато, найвагоміше.

Стояти, розслабивши м'язи й розсідлавши жадання: саме це найважче для всіх піднесених!

Коли влада робиться милостива і стає очевидна, очевидність ту я назву красою.

Ні від кого я так не вимагаю краси, як від тебе, могутній: нехай твоєю останньою перемогою над собою буде доброта.

Я певен, що всіляке зло тобі до снаги,— тому й вимагаю від тебе добра.

Воістину, я часто глузував із слабких, що, маючи кволі лапки, видають себе за добрих!

Ти повинен стати опорою чеснот, що вище вона підноситься, то гарніша й тендітніша, а насправді — твердіша й міцніша.

Отож, піднесений, колись ти повинен стати прекрасним, та й ще сам тримати свічадо, щоб милуватись собою.

Тоді твоя душа тремтітиме від божественних пристрастей і навіть пиха буде святобливою!

Власне в цьому таємниця душі: тільки позбувшись героїчного, наблизиться вона, у мріях, до надгероїчного.

Так казав Заратустра.

ПРО КРАЇНУ КУЛЬТУРИ

Надто далеко я залетів у майбутнє: жах заполонив мене.

Я озирнувся навкруги: леле! — час був моїм єдиним сучасником.

Тоді я полетів назад, додому, і квапився чимраз дужче,— так я прийшов до вас, сучасники, і в країну культури.

Вперше я пильно й зичливо придивився до вас; воістину, з тугою в серці прийшов я.

Та що сталося зі мною? Хоч як мені було страшно — не міг я стримати сміху!

Ніколи ще не бачили мої очі такого строкатого розмаїття!

Я заходився від сміху, а ноги й серце мені тремтіли: «Та це ж батьківщина всіх малярних горщиків!»

На мій подив, сучасники, у вас на обличчі й на тілі було наквацяно п'ятдесят кольорових плям!

А навколо було п'ятдесят свічад, що улесливо відбивали ваше строкате різнобарв'я!

Воістину, ви, сучасники, не вигадали б кращої маски, ніж власне обличчя! Хто б вас міг упізнати!

Ви обписані знаками минулого, а поверх — ще й новими знаками,— тож сховалися від усіх тлумачів і розгадників!

Та навіть коли гадати по нутрощах: хто повірить, ніби є у вас нутрощі! Ви немов зроблені з фарб і барвистих клаптиків.

Всі віки й народи барвисто проглядають з-під ваших покровів; всі звичаї та віри пістряво проступають у вашій поведінці.

Якби хтось звільнив вас від запинал, покровів та фарб і скував ваші рухи, ви б однаково полохали птахів.

Воістину, я сам сполошений птах, адже бачив вас голими й без фарб; і я дременув, немов мені приязно посміхнувся кістяк.

Вже краще бути наймитом у підземному світі й слугувати тіням минулого! — Тілистіші й живіші за вас мешканці потойбіччя!

У цьому й гіркота моєї утроби, що я, сучасники, не терплю вас ні голими, ні одягненими!

Всі жахіття майбутнього, і все, що колись лякало сполоханих птахів, воістину, не таке жаске, як ваша «дійсність».

Адже ви кажете: «Ми цілковита дійсність, без віри й забобонів»,— так випинаєте груди — ох, таж у вас і грудей немає!

Як ви, розмальовані, могли б у щось вірити? Адже ви тільки образи всього, в що колись вірили!

Ви заперечуєте саму віру й руйнуєте будь-яку думку. Не гідні віри — ось хто ви для мене, прихильники дійсності.

Всі часи змішались і плещуть у ваших головах; та марення й теревені всіх часів ближчі до дійсності, ніж ваша свідома пильність!

Безплідні ви, тому й бракує вам віри. Та покликаний творити навіть марення мав правдиві й дослухався зірок,—і вірив у віру!

Ви — напіввідчинені брами, біля яких чекають гробокопи. Ось ваша дійсність: «Все варте загибелі».

Ох, безплідні, ви стоїте переді мною,— які ж у вас випнуті ребра! Багато з вас самі це розуміють.

І кажуть: «Здається, поки я спав, Бог щось потай забрав у мене? Воістину, досить, щоб створити з цього самицю!

Які ж у мене злиденні ребра!» — так казало вже немало сучасників.

Так, смішні ви мені, сучасники! Надто, коли ви дивуєтесь із себе самих!

І лихо мені, коли б я не сміявся з вашого подиву і ковтав би всю гидоту з ваших глеків!

Та я хочу поставитись до вас легше, бо маю нести на собі важке; що мені до того, коли жучки й летюча черва сяде на мою ношу!

Воістину, не стане ж вона від того важча! І не від вас, сучасники, обляже мене велика втома.

Ох, куди ж іще піднятись мені зі своєю тугою! З усіх гір виглядаю я батьківські краї.

Та ніде не знайшов вітчизни; не маю спокою в жодному місті і рвуся за всякі брами.

1 ... 33 34 35 36 37 38 39 40 41 ... 137
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)