Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
І він заспівав моторошно й гнітюче; ох, він гудів мені у вуха, як смутна труба.
Убивчий співаче, знаряддя злоби, ти найневинніший! Я вже ладнався до найкращого танцю, але тими звуками ти вбив моє натхнення!
Тільки у танці я вмію символами сказати про найвище,— а тепер ті найвищі символи досі скуті в моїх кінцівках!
Невисловленими і невільними зостались найвищі сподівання! Померли всі видива й розради юності!
Як я це витерпів? Як одужав після таких ран? Як воскресла моя душа з могили?
Так, я маю щось невразливе, безсмертне, те, що висаджує навіть скелі; зветься воно моїм жаданням. Мовчазне й незмінне, простує воно через роки.
Жадання моє хоче йти своєю ходою, але на моїх ногах; воно суворе й невразливе.
У мене ж невразлива тільки п'ята. А ти, жадання, все живеш і не міняєшся. Довготерпеливе! Ти ще й досі переступаєш через усі могили!
У тобі ще й досі живуть несправджені юнацькі надії, немов життя та юність, сидиш ти, сподіваючись, на жовтих могильних румовищах.
Так, для мене ти ще й досі руйнуєш усі могили,— вітаю тебе, моє жадання! Тільки там, де могили, є й воскресіння.
Так співав Заратустра.
ПРО ПЕРЕМОГУ НАД СОБОЮ
«Жаданням істини» називаєте ви, наймудріші, те, що надихає і підтримує вас?
Прагненням охопити думкою все сутнє — так я називаю те жадання!
Все сутнє ви хочете спершу охопити думкою: адже ви таки сумніваєтесь, чи можна це зробити взагалі.
Та все сутнє повинно коритися вам! Цього вимагає ваша воля, ваше жадання. Сутнє повинно вигладитись і скоритись духові, бути для нього дзеркалом і його віддзеркаленням.
Оце й усе ваше жадання, наймудріші,— жадання влади; воно проступає навіть тоді, коли ви розважаєте про добро і зло й оцінюєте світ.
Ви прагнете створити світ, перед яким могли б упасти навколішки: це ваша остання надія і ваше сп'яніння.
Звісно, немудрі, народ — просто річка, якою пливе човен; а в човні сидять урочисті й виряджені оцінювачі.
Свою волю і свої цінності ви пустили плисти річкою становлення; давнє жадання влади виказує мені, у що вірить народ як у добро і зло.
Це ви, наймудріші, посадили тих гостей у човен, наділивши їх блиском і гордими іменами,— ви і ваша панівна воля!
Річка несе тепер човен далі: вона повинна нести його. Дарма що піниться хвиля і гнівно б'ється об кіль.
Наймудріші, не в річці ваша погибель і кінець вашого добра і зла; а в самім тім жаданні, жаданні влади — у невичерпності творчої волі до життя.
Щоб ви зрозуміли мої слова про добро і зло, я хочу вам іще сказати про життя і про натуру всього живого.
Я пішов за живим, пройшов найбільшими й найменшими шляхами, щоб пізнати його натуру.
Коли уста живого мовчали, я сотнями дзеркал ловив його погляд, щоб принаймні мені що-небудь сказали очі, і ті очі казали мені.
Та хоч де я знаходив живе, всюди я чув про покору. Все живе покірливе.
По-друге: наказують тому, хто не вміє коритися собі. Така натура живого.
По-третє: я чув, що наказувати важче, ніж коритись. І не тільки тому, що зверхник бере на себе тягар покірливих, який може його легко розчавити,—
сміливість і ризик побачив я у наказах: адже той, хто наказує, завжди важить своїм життям.
Навіть наказуючи собі, він іще мусить спокутувати свій наказ. Він мусить стати суддею, месником і жертвою власного закону.
Але як це стається? — питав я себе. Що змушує живе коритись і наказувати, а віддаючи накази, бути й покірливим?
Тепер слухайте мене, наймудріші! Перевіряйте пильно, чи збагнув я саме серце життя, самі корені його серця!
Хоч де я знаходив живе, там знаходив і жадання влади; навіть у слуг помічав я бажання стати паном.
Слугувати сильному слабшого примушує прагнення панувати над іще слабшим: без цієї втіхи він не може аж ніяк обійтися.
Як менший кориться більшому, тішачись тим, що має владу над іще меншим; так задля влади кориться і більший, важачи власним життям,
В тому й самопожертва великого, що тут є ризик і небезпека, гра в кості на смерть.
Де жертовність, служіння, віддані погляди, там і бажання стати паном. Кружними стежками прокрадається слабший у твердиню і в саме серце владаря — і викрадає владу.
Ось яку таємницю розкрило мені життя: «Поглянь,— казало воно,— я завжди мушу себе перемагати.
Звісно, ви називаєте це жаданням творити або прагненням до мети, до вищого, далекого, складнішого — але все це єдине, в усьому одна таємниця.