«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Арій Федорович, як і Ховрашкевич, намагався теж постійно освідчуватися в коханні, але в цій любові Стратон Стратонович не відчував тепла й щирості і тому тримався насторожено, як англійський сетер на полюванні. Ковбик про все здогадувався, однак не виявляв цього. Пив завжди, але, на зло Нещадимові, не більше п'ятдесяти грамів чистого і ста грамів розведеного. Решту запасів намагався влити присутнім, насамперед — Арію Федоровичу. Це завжди давало зворотну реакцію — Нещадим швидко п'янів (бо їв мало: фігуру-статуру зберігав, за визначенням Ковбика), і його після цього, як вугра, що йде на клич предків у бік Саргасового моря, тягло на повітря, і він виходив на Житомирський тракт.
— Ви закінчите жовтим домом,— попереджав його однією й тією ж фразою Ковбик.— Якщо так страшенно будете пити, я з вами довгої розлуки не витримаю.
Після таких випадків у «Фіндіпоші» чутки про Нещадима розповсюджувалися, як плітки на ярмарку, і у філіалі всі знали: Ковбик п'є тільки тоді, коли є для цього вагома причина, а Нещадим — щодня.
У сім'ї Нещадим, кажуть, був зовсім іншою людиною, але якою саме — цього ніхто не знав, бо додому Арій Федорович нікого не запрошував. Навіть на день свого народження, якого не любив відзначати.
Тим часом стрілка Нещадимового годинника наближалася до дев'ятої години і 29 хвилин. На сходах несподівано з'явився Панчішка. Арій Федорович глянув на «цибулину» і не повірив очам своїм — підніс годинник до вуха. Той ішов, наче перший колгоспний трактор «фордзон». Сумнівів не було — Панчішка прийшов сьогодні своєчасно.
— А я думаю,—розтягуючи кожне слово, Арій Федорович все тримав годинника біля вуха і прислухався,— що воно сьогодні здохло — нутрія чи ондатрія, а це вчасно на роботу прийшли Георгій Валеріанович.
Рожевощокий Панчішка раптово синів, і його щічки обвисали, як фалди. Оживав він тільки тоді, коли поруч були Ковбик, Ховрашкевич і пляшка білого, але міцного напою. Тоді, потираючи руки, він зі словами «колосально» чи «грандіозно» розкорковував пляшку з такою майстерністю, ніби в нього в нагрудній кишені лежав документ дирекції лікеро-горілчаного заводу, що засвідчував його високу кваліфікацію в цій справі...
Панчішка сором'язливо опустив очі (він був такий сором'язливий, що соромився навіть самого себе) й сказав: «Доброго ранку!» Колір очей у Масика мінявся залежно від обставин: вони ставали то матовими, то вкривалися серпанком, то в них з'являлися легенькі пастельні відтінки чи рожеві прожилки, але завжди світилися єлейністю.
Арій Федорович дивився на Панчішку, і так йому хотілося запитати: «А скажіть, ви часом не їсте пряничків з ваніллю та суничок з молочком, Георгію Валеріановичу?» Він не встиг цього запитати, бо на сходах з'явилася борода неандертальця. Це йшов Чигиренко-Рєпнінський, або «Модерніст із Погребища», за влучним батьківським висловом Стратона Стратоновича.
Даромир Чигиренко-Рєпнінський був художником усіх існуючих у мистецтві течій і напрямів. Він крокував далеко попереду своїх сучасників, і тому його знали тільки з потилиці. Свого часу Даромир пробував мистецькі сили в карбуванні, але для цього у нього не вистачало сил (фізичних), і несподівано для себе захопився інкрустуванням соломою — цією новою галуззю декоративного мистецтва. Його творчість була пройнята, як усе в Чигиренка-Рєпнінського, своєрідним і самобутнім художнім хистом. Настільки самобутнім, що інколи навіть Чигиренко-Рєпнінський не міг знайти в ній самого себе, хоч його творчість уже знайшла своїх прихильників. Найбільшу, можна сказати світову славу йому принесли два натюрморти, які згодом стали крилатим висловом у народі: «на городі бузина» і «а в Києві дядько».
Картини Чигиренка-Рєпнінського відзначалися тим, що усі герої його полотен мали до блиску начищене взуття. Трохи гірше у нього виходили обличчя, він і малював їх неохоче, бо виливав усю свою енергію й талант у відтворення чобіт та черевиків. У фіндіпошівців навіть складалося таке враження, що лице на його картинах — то тільки тло для взуття. В усякому разі, обличчя не заважали дивитися на нього.