«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Добре. У мене завжди план,— роздягаючись, похвалилась Карапет.
— Виходячи з магазину, не залишайте у своїх гаманцях грошей. Це не ввічливо. Чи не так?
— Абсолютно.— Карапет заходилася біля плити, і так справно, як алхімік біля своїх реторт.
— Які плани на майбутнє? — знов поцікавився Сідалковський і заходив по кімнаті з виглядом якоїсь історичної особи. Асоціація була віддалена і вловлювалася важко. Він гордо тримав на плечах голову, яка завжди вписувалася в даний ансамбль і ні в чому не порушувала гармонії. «Людська голова,— підкреслював Сідалковський,— повинна бути прекрасною — як за внутрішнім змістом, так і за зовнішнім оформленням».— То які наші плани, якщо не секрет? — перепитав Сідалковський.
— На що ви натякаєте? — насторожено посміхнулася Карапет.
Сідалковський багатозначно зиркнув на неї і подумав: «Монументальна жінка. Міцна і м'язиста. Ноги короткі, але добре округлені. До колін — у вигляді збільшених у декілька разів пляшок з-під шампанського, а вище скидалися на колони, якими до нашої ери підпирали античні амфітеатри. Цікаво,— вгадував він,— за рахунок чого це досягається: за допомогою гантелів чи завдячуючи групі здоров'я «Бадьорість — сила»?»
Окрім гантелів і обруча (чи хула-хуп), матуся Карапет мала набір гарних цигарок від ожиріння і двопудову гирю. Взимку ходила на лижах, улітку їздила на велосипеді і належала до найактивніших прихильниць лікувального бігання, яким займалася ще онука великого князя Київського — Євпраксія Мстиславівни, відома під іменем Добродії. Карапет відвідувала також секцію «моржів», де в тяжкому двобої з лютими морозами виборювала свою молодість. Збиралась досягти до 2026 року, в якому професор Амосов обіцяв повернути юність і забезпечити безсмертя. Перше Карапет підходило, на другому вона не розумілась, а тому казала: «Воно мені нада!»
— Сьогодні їду з одним славним хлопцем за місто. В район Круторогої Балки з видом на пішохідний міст і двох оленів з рогами. Він має власну квартиру з окремим ходом, свою машину, і опше. Але я собі зарубала на носі: з машини не вийду ні на крок. У мене є, так сказать, достоїнства свої,— вона поправила для чогось скатертину на столі, на якому у рамочці з-під скла єхидно посміхався Сідалковському якийсь зализаний манекен, що викликав у нього антипатію.
— Хто цей гранд? — запитав Сідалковський.— Зять? Чи, може, це і є ваш багатий власник машини та власного котеджу?
— А що? — запишалася Карапет.— Ви його й досі не знаєте?
— Не мав честі.
— Це,— Карапет, або Мері, як її називав Сідалковський, запнулась, сором'язливо опустивши очі з такими штучними віями, що їх можна було чіпляти замість «двірників» до «Запорожця» чи «Москвича»,— невдобно й признаватися...
— А все ж,— наполягав Сідалковський.
— Кавалер мого серця,— Карапет зробила наголос на друге «а».
— Імпозантний дивак! — похвалив Сідалковський.
— Ви вважаєте?
— Ще б пак: схожий на Жана Маре і Луї де Фюнеса водночас...
— Але ви кращі,— Карапет, незважаючи на шар пудри, схожої на імпортне білило в сухому вигляді, зарум'янилася.— Хочете, я вийму його з рамки і вставлю вас, Сідалковський?
— Я не фотогенічний, Мері.
— Значить, не хочете? — Вона взяла цигарку «Київські вечори», постукала нею по коробці і спробувала закласти ногу на ногу. Це їй не вдалось.— Але нічого такого не думайте. Мені ніякі ліві мислі і в голову не приходять. Ви мені приятні, як домашній, пробачте, песик. Комнатний.
Карапет розмовляла не так, як усі, а як багато хто — суржиком, часто вживала: «соблазнітєльно», «кому це нада?», «обізатєльно», «ісключітєльно», «желатєльно», «положітєльно», «вотріцатєльно» і «опше» — в розумінні «взагалі».
— Чому ви ніде не трудитесь, Сідалковський? — запитала Карапет, ставлячи на стіл смажену картоплю з кабачковою ікрою.
— Нема по мені роботи. Та й, мабуть, ще не створена така організація, де б Сідалковський міг достойно докласти свої зусилля. Валізи на привокзальній площі я підносити можу, але не хочу...
— Ви аристократ, Сідалковський.
— Аристократ, але не з одеського Привозу. У мене, Євдокіє Капітонівно, за плечима вища незакінчена університетська освіта,— підкреслив він ще раз.
— Подумаєш! Он і з вищою по ресторанах офіціантами работають. Чому б і вам не піти. Я б допомогла. У мене там дочка за начальника. Чи ви юрист?
— Я філолог-історик. Є такий спарений, як зенітка, факультет. Я міг би стати поетом, але умов нема.
— То продавайте лотереї. Карточки спортлото. З вашою фігурою це модно. Спортсмен,— запропонувала Карапет.