«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Сідалковський підвівся. Карапет насторожилася і злякалася. Він поліз до кишені і раптом викинув білий прапор. У вигляді носовичка. Прочистив труби верхніх дихальних шляхів і капітулював. Мовчки, без будь-яких умов. Тилів не було — армія голодувала. Він був згодний на все.
РОЗДІЛ X,
в якому розповідається про швейцарську «цибулину», Арія Федоровича, вельветові штани, фетровий капелюх, бухгалтерські аксельбанти, чорний лімузин, старо-римські промови, каністру спирту, художника всіх існуючих напрямків, психологічний комплекс і дамську сумочку, що згадується так, між іншим
Залишимо поки що наших героїв. Тим більше, що їх двоє в одній квартирі, і можемо сподіватися, вони не сумували. Принаймні цього не допускала Карапет, твердо пам'ятаючи, що сміх — це здоров'я. А те й те треба завжди підтримувати. Такої ж думки був і Сідалковський. Мері того дня мала вихідний...
А ось у «Фіндіпоші» саме починався робочий день. Починався, як завжди, з годинника Арія Федоровича Нещадима. Арій Федорович стояв на стику двох коридорів, що нагадували літеру «г», і, демонстративно тримаючи в руках швейцарську «цибулину», яку нібито знайшов у Франкфурті-на-Майні, чекав своїх колег, що незмінно запізнювалися.
Першим припливав у «Фіндіпош» Карло Іванович Бубон, по якому Арій Федорович перевіряв не тільки свій позолочений годинник, а й ранкову процентність відвідудування, що зводилась до нуль цілих і двох десятих. Карло Іванович, або Тато Карло, як прозвали його поміж себе фіндіпошівці, чимось скидався на престарілого янгола з невидимими крильцями в ембріональному стані. Він не ходив, а плавав, як японська танцівниця, але значно більших розмірів. У «Фіндіпоші» коридори були такі вузькі, що коли Бубон виходив і несподівано зустрічався з Ковбиком, то не міг розминутися, щоб не торкнути Стратона Стратоновича животом.
— Економісти!—казав, ніби лаявся, Ковбик.— Економлять! На всьому економлять! Навіть на коридорах!..
— Вузькі. Дуже вузькі,— погоджувався з ним Карло Іванович і ніяковів.
Коли Бубон роздягався або гуляв пляжем, він скидався на величезну картоплину на двох сірничках: тулуб товстелезний, а ноги тонкі.
У дні, коли фіндіпошівці одержували преміальні і ставали добрішими, Карло Іванович упадав в одкровення і, дивлячись на свою фігуру, питав:
— І що воно таке: спина наростає, живіт збільшується, а ноги ті ж самі — тоненькі?
— Будинок на сваях,— відповідали у таких випадках фіндіпошівці.
На голові у Бубона завжди стирчав фетровий капелюх, в якому, здавалося, квочка тричі на літо висиджувала курчат. Шкіра на обличчі була схожа на туго натянутий папір. Судячи з виразу кругловидої фізіономії, Карло Іванович належав до тих милих добряків, які поступаються місцем у трамваї чи тролейбусі навіть молодшим за себе. Говорив тихо, зовсім нітився й ніяковів, коли потрапляв до незнайомих людей. Панічно боявся хімчисток, пральних комбінатів і запрошень на іменини до високопоставлених осіб.
Коли Карло Іванович скидав капелюха, можна було сказати, що він лисий, а якщо інтелігентно — то недостатньо кучерявий. Варто лише уважно глянути, на голові в нього й справді росло ріденьке, трохи кучеряве волоссячко кольору добре вибіленого полотна. Зачісував він його ззаду наперед у вигляді лаврового вінка, посеред якого виблискувало тім'я, що скидалося на мідну таріль на барабані.
Окрім фетрового капелюха та свідоцтва про закінчення бухгалтерського технікуму, Бубон мав ще маленькі живі очі, чорні плюшеві нарукавники, портмоне зі скріпками й брунатні вельветові штани, які, здається, не скидав з часів громадянської війни.
— Їх ніколи не треба прасувати, шановний,— казав він.— Наводити усяких стрілок-спілок. Для нашої праці вельветові штани — це уніформа, якщо хочете, шановний, це бухгалтерські аксельбанти.
На одному місці «бухгалтерські аксельбанти» були так сильно відшліфовані часом і довгорічною роботою, що коли в ясний день Бубон плив коридором, то сонячне проміння переламувалося на них і блискітки типу «зайчиків» почергово падали то на одну стіну, то на другу.
Бубон був забобонний і, на відміну від Сідалковського, цього не приховував: у понеділок Карло Іванович нічого не починав, у середу не сміявся, щоб не плакати в п'ятницю, не їздив у тринадцятому вагоні і не брав квитків на це число. Не літав поголений на літаках і не сідав у свіжовипраних підштаниках у човен чи на пароплав. Удома забороняв дружині підмітати на ніч кімнати, донечці — дивитися у дзеркало перед сном, а синові свистіти в туалетній. Коротше кажучи, Карло Іванович був настільки забобонний, що навіть не мився перед тим, як іти в лазню. Він вірив не лише в прикмети, а й у сни. До Бубона зверталися, як до неопублікованого досі сонника.