«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
«Ну, які в тебе дані? Що ти вмієш? На що ти здатен? Чому ти вирішив, що створений для чогось особливого?»
«Слухай, ти,— образився несподівано Сідалковський-другий.— Говори, але не заривайся...»
Два-три часописи, як люблять висловлюватися газетярі, й справді вмістили кілька інформацій про прибуття польської і молдавської делегацій. Дві з них дали навіть знімок Сідалковського і текстовку: «На фото: польські і молдавські друзі на пероні. Член польської делегації Сідалковський приймає хліб-сіль».
«Не керівник, а тільки член делегації!» — зачепило за живе Сідалковського, і він узявся до молодіжної газети. В ній видрукували фотознімок з розширеною текстовкою, де, зокрема, повідомлялося про часткове затемнення сонця, яке нібито трохи затьмарило святкову урочистість. Але, незважаючи на стихійне лихо, зустріч пройшла на високому рівні.
Промову теж опублікували. На перших сторінках в усіх газетах підряд. Але не Сідалковського, а одного з міністрів: чи то Гондурасу, чи то Гваделупи. Сідалковський точно не пам'ятав, бо, по-перше, у тих країнах ніколи не був, а по-друге, це до його приїзду не мало ніякого відношення.
Сідалковський підвівся, розім'яв свої довгі нижні кінцівки і почав (уже вкотре) вивертати усі кишені, як підручники студент, котрому весь час здається, що в один із них він колись поклав троячку. Кишені були порожні, як бочкотара на овочевих складах, тільки в нагрудній лежав учетверо складений папірець, а в штанях, разом з носовичком і пилочкою для нігтів,— другий. Це були записочки: рекомендація від Мурченка і пам'ятна адреса від Тамари. Перша цидула, на погляд Сідалковського, мала якийсь сенс, друга ж його зовсім не схвилювала. «Хоч би квартира була, а то така ж бездомна, як і я»,— подумав Сідалковський. Не поспішаючи, розірвав цидулу на дрібненькі шматочки, підійшов до умивальника, що нагадував годинник Кулібіна (у нього рівно через хвилину падала крапля води із невідремонтованого жеком крана) і кинув клаптики у тазик.
Потім розгорнув записку Мурченка. Коли дивився на неї збоку і трохи навскоси, то складалося враження, що вона писалася в Ташкенті під час землетрусу або ж у трамваї, що втратив управління чи вагоновожатого. «Дорогий і вельмишановний Стратоне Стратоновичу,— Славатій на епітети не скупився. Слова не коштували нічого, але так і просилися в душу, як падаючі метеорити на землю.— Нарешті я знайшов собі достойну заміну — людину з чудовим почерком, мого найближчого і найкращого друга Сідалковського. Він, гадаю, цілком замінить мене, а держплемкниги від цього лише виграють: у нього почерк набагато кращий за мій». Закінчувалася записка, як казка: «Він вам у пригоді стане». Постскриптумом стояло: «Я вірю: Сідалковський виправдає і ваше, і моє довір'я».
— Ура! Ура! Ура! — тричі вигукнув Сідалковський і згорнув записку, як прапор, ховаючи її за пазуху.
У кімнату не увійшла, а вкотилася Карапет. Весела, життєрадісна і кругла, мов ядро барона Мюнхаузена. Вона, здавалося, ніколи не ходила, а тільки перебирала в повітрі коротенькими, але досить масивними ніжками, наче циркова лялька, непомітно підвішена на ниточці. Поставила біля етажерки величезну господарську сумку, схожу на рюкзак туриста-любителя, і підпливла до Сідалковського. Він лежав по діагоналі на постелі у піджаку, у штанях, у своїх лакованих черевиках, і, поглядаючи на спалахи каштанових свічок, наспівував свою улюблену:
Пахнуть в Києві каштани, *
Ходять Києвом кияни,
І киянок незаміжніх — тьма...
Був я в Лондоні й Брюсселі,
У Вапнярці і Марселі —
Краще міста Києва нема.
На господарку квартири, що скидалася на Хазяйку Мідної гори, він немов не звертав уваги.
Мав дівчат знайомих, друзі,
Я в Неаполі й Тулузі,
Маврітанки падали до ніг.
Розставляли хитрі сіті,—
Та нема у цілім світі
Кращих за киянок чарівних!
— Сідалковський,— перебила його Карапет, якій не сподобався останній рядок у пісні.— Чого ви завжди лягаєте на ліжко взутий?
— А мені незакінчена вища освіта не дозволяє роззуватися,— посміхнувся у відповідь Сідалковський і голосом Едіти П'єхи продовжував:
В скверах парочки гуляють,
Бистрі «Волги» жигуляють —
Скрізь тобі ідилія сама!
А у мене ні квартири, ані М-24,
Ні прописки в Києві нема
— Все будете мати, аби захотіли,— мовила Карапет.— Тільки уміть треба крутитись.
— Як ваш план, як виторг? — поцікавився Сідалковський і, ніби згадуючи попереднє запитання Карапет, додав:— Це раз, а по-друге, так зараз лежить уся Європа... Як ваш план, як виторг?