Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Про їхню жорстокість знали всі. Улітку 1920 року під час таємної зустрічі радянських комісарів-заготівельників, відповідальних за організацію збору зерна, розглядали питання про «вплив реквізицій на населення». Після довгих дебатів прийняли рішення: «Незважаючи на те, якими важкими можуть виявитись реквізиції для місцевого населення..., на першому місці завжди повинні перебувати державні інтереси».[187]
Така безжальна поведінка викликала жорстку відповідь. Селянин Матвій Гаврилюк, який працював у хлібозаготівельній бригаді в 1921 році, через десять років згадував про насильство тих часів:
У 1921 році, коли держава потребувала хліба, я був активним агентом продрозверстки й знаходив хліб у куркулів у нашому селі та в п’ятьох селах Ружинського району. Допомагав військовим із розташованих там продзагонів виловлювати куркулів, котрі приховували хліб і займались бандитизмом. У цей важкий час куркулі погрожували мені й моїй родині. Але я був солідарним із усіма заходами, котрі вживала партія.
Я заготовляв хліб під керівництвом надзвичайного уповноваженого ЧеКа Бредихіна, котрий високо оцінив мою роботу. В той час я навчився працювати в селі з широкими масами бідноти, організовувати їх для участі в політично-господарських кампаніях. Від початку підтримавши радянську владу я також нажив собі ворогів серед куркулів. Я завжди активно боровся проти куркулів..., тому що особисті інтереси вони обстоюють попереду державних.[188]
Завдяки «наполегливості» і «пильності» таких людей, як Гаврилюк, хлібозаготівлі 1920 року торкнулися кожного. Директиви Леніна відкрито закликали до вилучення усього зерна, навіть залишеного селянами для власного споживання та насіння. Охочих взяти участь у вилученні збіжжя вистачало.[189]
Таким чином, зацікавленість селян у засіванні, вирощуванні та зберіганні зерна різко знизилась. Насправді продуктивність сільського господарства в той час узагалі була низькою. Майже третину молодих чоловіків в Україні і Росії було мобілізовано на фронт під час Першої світової війни, і тисячі з них не повернулися додому. Тому в багатьох селах не вистачало чоловіків для роботи в полі. А тих, хто повернувся і міг працювати, позбавили стимулу для виробництва більшої кількості зерна, адже його все одно конфісковували.
Як наслідок цього навесні 1920 року селяни України й Росії засіяли набагато менше землі ніж за всі останні роки.[190] І навіть ці засіви дали низький урожай через дуже «спекотну та засушливу» весну. Як зазначав очевидець, «земля під час весняної сівби була суха та потріскана». Того літа випало дуже мало дощів, а наступна зима була малосніжною.[191] Від однієї п’ятої до чверті посівів пшениці 1921 року всохли ще у стеблі.[192] Врешті-решт посуха завдала втрат близько половині зернових регіонів колишньої Росії, з яких приблизно п’ята частина зазнала повної втрати врожаю.[193]
Звісно, погана погода так чи інакше спричинила б неврожай, як це траплялося в минулому. Однак, коли до фактору погоди приєдналися продрозверстка, відсутність працездатних чоловіків та гектари незасіяної землі, сталася справжня катастрофа. До революції двадцять найбільш продуктивних сільськогосподарських регіонів царської Росії щорічно виробляли 20 мільйонів тонн зерна. У 1920 році вони виробили всього 8,45 мільйона тонн, а у 1921 році — 2,9 мільйона.[194] У Ставропольському краї на Північному Кавказі загинули майже всі зернові культури.[195] На півдні України втрати були особливо відчутними. У 1921 році кількість зерна, зібраного в Одеській губернії, зменшилася до 12,9% порівняно з попередніми обсягами. Губернії на південному сході — сучасні Дніпро, Запоріжжя та Миколаїв — отримали від 3,7% до 5,1% свого звичайного врожаю. Іншими словами, було втрачено близько 95% врожаю.[196]
У минулому селяни — як російські, так і українські — періодичні неврожаї, зумовлені поганими кліматичними умовами, переживали завдяки запасам зерна, котре заздалегідь заощаджували й зберігали. Проте навесні 1921 року запасів зерна не було: його конфіскували. Натомість нестача продовольства швидко переросла в голод у Поволжі, який охопив територію середньої та нижньої течії Волги, а також Урал і південь України. Багато селян, які голодували, залишили свої села у пошуках їжі. Лише з Поволжя нараховували понад 440 тисяч біженців, деякі з них з надією вирушили до України. Погано поінформовані чиновники навмисно спрямовували сиріт з голодної Росії до України, в якій ті не знайшли ні дитячих будинків, ні їжі.[197]
187
Graziosi, A New, Peculiar State, 78, цит. кн. В. Данилов, Т. Шанина, ред., Крестьянское восстание в Тамбовской губернии в 1919–1921 гг. Антоновщина: Документы и материалы (Тамбов: Аспект Пресс, 1994), 52–5.
188
ДАЖО (Житомир), Ф. Р. 1520/4828 (1931), 9–16.
189
Richard Pipes, Russia under the Bolshevik Regime (New York: Vintage Books, 1995), 390.
190
ЦДАВОУ, 337/1/8085 (1929), 26.
191
Fisher, The Famine in Soviet Russia, 497.
192
Віталій Петрович Кириленко, “Голод 1921–1923 років у південній Україні” (дисертація, Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського, 2015), 158–60.
193
Pipes, Russia under the Bolshevik Regime, 411.
194
Pipes, Russia under the Bolshevik Regime, 412.
195
P. Г. Тикиджьян, T. В. Панкова-Козочкина, “Голод 1921–1922 гг. и 1932–1933 гг. на Юге России: сравнительно-исторический анализ”, в кн. Н. И. Бондаря, О. В. Матвеева, ред.. Историческая память населения Юга России о голоде 1932–1933 г.: материалы научно-практической конференции (Краснодар, Издательство “Традиция”, 2009), 84.
196
ЦДАВОУ 337/1/8085 (1929), 27–8.
197
Т. О. Григоренко, “Голод 1921–1923 років на Черкащині”, у зб. Голод в Україні в першій половит XX ст.: причини та наслідки (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947): матеріали міжнародної наукової конференції (Київ: 20–21 листопада 2013), 38–9; Кириленко, “Голод 1921–1923 років у Південній Україні’’, 101.