Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Генерал-губернатору доповіли, що якийсь городовий від самісінького ранку домагається з ним зустрічі й торочить, що у нього справа державного значення. Сановник без особливого бажання прийняв служаку. Перед приїздом королівського спадкоємця і так було роботи аж надто багато.
— Ти кажеш, у тебе до мене надзвичайна справа? — запитав генерал, не дивлячись на відвідувача.
— Так точно! — гаркнув городовий, ставши струнко. — Дозвольте доповісти, я маю небачену дивину в подарунок їхній Величності.
— Що за дивина? — поцікавився генерал, зосереджено підточуючи пилочкою випещені нігті.
— Дозвольте доповісти, дівчина зростом з мізинець, — жваво відрапортував городовий.
Генерал-губернатор відірвався від свого заняття й, звівши очі на городового, запитав:
— Зростом з мізинець? Та чи ти часом не п’яний, шановний?
— Аж ніяк, Ваша Світлосте!
— Ну й де ж твоя дивина?
Городовий засміявся. Віддати дівчисько дурно — справа нехитра, перше треба нагороду виторгувати.
— Дозвольте доповісти, Ваша Світлосте, не шкодуючи живота свого, чудеса хоробрості небаченої виявив, а дівчисько добув, — доповів служака.
Генерал-губернатор усміхнувся:
— І яку ж ти нагороду за неї хочеш?
— По службі підвищення та орден за хоробрість, Ваша Світлосте!
— А чи не забагато буде?
— Аж ніяк! Адже істинний героїзм виявив заради Їхньої Величності, — не кліпнувши оком, випалив городовий.
— Що ж, покажеш дивину — поговоримо про нагороду, — кивнув сановник.
Городовий запхав руку до кишені та зблід: дівчина щезла. Генерал нетерпляче постукував пальцями по столу, поки городовий одну за одною обшарював кишені, вивертаючи їх навиворіт. Піт градом котився по його товстих щоках. Раптом у підкладці шинелі жвавий служака знайшов малесеньку дірочку.
— Не могла ж вона випасти? Та вона б і не пролізла, — з переляку витріщивши очі, вголос розмірковував він.
— Ти що, жартувати зі мною надумав?! — червоніючи, гиркнув генерал-губернатор.
Городовий відразу знітився й позадкував до дверей.
— Варто! — сановник голосно подзвонив у дзвіночок. — Женіть цього мерзотника в шию, але перше учистіть йому двадцять ударів батога, щоб на майбутнє не кортіло блазнювати.
На той час один з придворних, поспішаючи коридором, помітив на підлозі якусь золоту дрібничку Нахилившись, він підняв знахідку й остовпів від здивування. В руках у нього була крихітна золотоволоса дівчина. Бідненька була непритомна.
— Боже, яке диво! — вигукнув вельможа й поспішив до короля.
Розділ 33
Крах сподівань
За час мандрів принц дуже змінився. Він об’їздив багато країн, намагаючись забути красуню, яка причарувала його, але так і не зміг викреслити її з пам’яті. Варто було юнакові заплющити очі, як образ золотоволоски поставав перед ним. Іноді юнакові снилися дивні сни. Часом він бачив дівчину в лапах мерзотного велетня, часом — у печері, охопленій полум’ям, а то — в зачарованому лісі. Кожного разу принц із жахом прокидався й цілими днями не знаходив собі місця.
Веселі бенкети не відволікали його від сумних думок. Щоб хоч якось забутися, він зайнявся науками й досяг напрочуд великих успіхів. Цілісінькі дні юнак проводив над серйозними книжками або в бесідах з ученими мужами, а ночами образ прекрасної чаклунки знову поставав перед ним.
Зрозумівши, що мани йому не позбутися, принц вирішив покласти до ніг гордовитої красуні корону й повернутися до палацу з нареченою. Переступивши кордон рідного королівства, юнак поквапився до маленького містечка недалеко від столиці, де жила його кохана. Здавалося, у його коня виросли крила, він мчав, мов птах. Почет не встигав за палким юнаком. Збуджений швидкою їздою та щасливий від очікуваної зустрічі, принц забіг до бакалійної крамнички.
Тут усе було по-новому. Втративши дочку, бакалійник захворів від горя. Справа його звелася нанівець, і крамничку було продано іншому власнику, а сам старий жив у комірчині на горищі. Він, як і принц, не знав, де шукати Злату.
Пригнічений горем, юнак повернувся до палацу. Дізнавшись, що з нагоди його приїзду відбудеться грандіозний бенкет, він сумно посміхнувся:
— Нехай буде бал. Я не хочу позбавляти вас веселощів, але дозвольте мені провести цей вечір усамітнено. Радість і щастя відійшли з моєї дороги, і я не хочу затьмарювати свята іншим.
— Хлопчику мій, — звернувся до нього король. — Ми приготували для тебе сюрприз. Можливо, він хоч трохи розважить тебе. Я переконаний, що такої дивини тобі не доводилося зустрічати в жодній країні.