Гордівниця Злата

— Так я ж тебе бачу! Що ж, я і не людина більше? — розгубилася Злата.

Домовий уважно подивився на неї та пояснив:

— Ти — інша справа. На тобі печать чарів лежить. Однак солов’я байками не годують, — похопився Коргоруша й почав накривати на стіл.

Щедро виклавши перед Златою усе, що мав, він заварив чай і, розливши його у наперстки, які правили йому за склянки, почав частувати гостю.

— Удвох ми славно заживемо, — замріяно промовив домовий, відсьорбуючи з блюдечка.

— Ні, мені у тебе затримуватися не можна. Мені треба співака знайти, — відмовилася Злата.

— Тоді усе в порядку. Більше тобі квапитись нікуди. Можеш вважати, що ти його вже знайшла, — просяяв Коргоруша.

— Де він? — ледь чутно прошепотіла Злата.

— Він перед тобою, — набравши молодецького вигляду, оголосив домовий. — Якщо треба, я тобі хоч цілими днями співатиму.

— Оце вже ні, кудлатий, співай для себе, а я собі іншого співака пошукаю, — засміялася Злата.

— Як хочеш, — зітхнув Коргоруша й додав: — Усе одно проти ночі йти нема чого. Лягай спати, ранок покаже.

Злата зібралася в дорогу ще вдосвіта й попросила домового провести її на вулицю. Той неохоче погодився. Вони довго кружляли й плутали по простінках, поки, нарешті, знову не опинилися в оселі Коргоруші.

— Мабуть, звернули десь не там, — в удаваному здивуванні скрикнув домовий і, з надією поглянувши на Злату, спитав: — А може, все-таки залишишся?

— Ой ти хитрун! Веди мене звідси зараз же, — накинулася на нього Злата.

— Добре, — смиренно погодився домовий.

Вони знову пішли блукати будинком і знову повернулися туди, звідки пішли.

— Зовсім забув, треба тобі на дорогу гостинців зібрати, — заметушився Коргоруша. — Звичайно, якщо ти не передумала. Сама розсуди, куди ти підеш поневірятися, коли тут місце тепле, сухе і на обід завжди можна з кухні шматок-інший прихопити.

— Та чи при своєму ти розумі, патланю скуйовджений? Що за радість мені жити в твоїй хижці й харчуватися недоїдками? Ні вже, мені такого щастя не треба, — презирливо фиркнула горда дівчина.

— Ба ти яка! Ну то йди, якщо так. Можна й у халупі жити розкошуючи, а з такою гордівницею, як ти, й палац не порадує, — ображено засопів Коргоруша.

— Так ти що, хотів мене навчити злидням радіти? — уїдливо запитала красуня.

— Є вчителі й кращі за мене, — хитро примружився домовий і провів Злату на вулицю.