Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Нарешті він присів під запорошеними придорожніми кущами, опустив Злату на траву і, покришивши трохи хліба птахам, решту виклав перед нею. Дівчина відламала шматочок паляниці й почала їсти. Васько мовчки дивився на неї.
— Що ж ти не їси? Їж, — Злата показала на паляницю.
— Ти гарна. Ти — радість, — в котре повторив блаженний та тихенько засміявся, так і не торкаючись їжі.
За ті кілька днів, що Злата мандрувала, сидячи за пазухою у Васька, вона прив’язалася до свого дивного супутника. Вони спали під зоряним небом, жили подаянням і харчувалися милостинею, але її гординя мовчала, і вперше за довгий час хліб був дівчині солодкий. Злата примусила Васька обійти всі ярмарки й балагани, де лише можна було зустріти музик, але все марно. Одного разу в безладному белькотінні юродивого Злата почула дещо таке, що змусило її прислухатись:
— Шукаєш, шукаєш — не знайдеш. Де музика? Музики більше немає!
— Що ти сказав? — скрикнула Злата, але більше не домоглася від Васька ні слова.
Віщування глибоко вразило Злату. Тепер їй нікого було шукати й ні на що сподіватись. Непокірна бунтарка змирилася й зменшувалася день у день. Вона не переставала дивуватися своєму супутникові. Убогий, обірваний, напівголодний, він щиро радів і сонцю, і дощу, а очі його завжди сяяли щастям. Тільки одного разу на гамірній вулиці він раптом чогось злякався. Побачивши людей, які діловито тинялися, людей із заклопотаними обличчями, в яких не було ні тіні радості, він закрив голову руками й застогнав:
— Моторошно! Сліпі. Скрізь сліпі… — його мова перейшла у плутані вигуки.
— Не бійся, подивись, усі зрячі, — намагалася заспокоїти його Злата, але він ніби не чув її:
— Прозрійте, сліпці! Возрадуйтеся! Ви — живете!..
Його голос перейшов у відчайдушний крик. Довкола зібрався натовп. Миттю, наче з-під землі, з’явився городовий.
— Що за безладдя! — рявкнув він і, побачивши дурника, який незв’язно белькотів і схлипував, замірився на нього нагайкою.
— Не руште його! — скрикнула Злата, висунувшись із-за пазухи подертої сорочки, і розкрила руки, наче вона могла захистити плачучого Васька.
— Цур мене! — перехрестившись, відступив городовий.
— Чудо! Чудо! — пронеслося натовпом.
У мозочку городового гарячково метушилися темні думки. Звичайно, така знахідка чогось та варта. Як не буде він роззявою та віднесе її до палацу, там, дивись, і підвищення по службі одержати можна. А що, як за таку рідкість його полковником зроблять, а там, дивись: генерал-губернатора дадуть? Городовий уявив себе у вишитому золотом мундирі з генеральською стрічкою через плече й простяг ручище:
— А давай-но сюди свою цяцьку.
— Ні, вона — радість. Радість не можна віддати, — захитав головою Васько.
— Мовчати!! — заревів городовий та спітнілою п’ятірнею вирвав крихітну дівчину в хлопчини.
— Віддай! Не можна відбирати радість, — сльози текли по щоках Васька.
Він кинувся за Златою, але городовий відштовхнув його вбік:
— Йди геть!
Бідолашний хлопчина впав на запорошену бруківку. Натовп глухо загомонів, але ніхто не наважився перечити представникові влади.
— Не плач, мій милий дурнику, — крикнула Злата Васькові. — Я не варта твоїх сліз. Тієї миті, коли я стала гордівницею, я перестала бути радістю.
Дівчина благально простягла руки до натовпу:
— Люди, прошу вас, подбайте про нього.
Ця невеличка, зростом з мізинчик, істота вселяла побожний трепет і повагу. Відразу ж із натовпу до Васька простяглося кілька рук. Хтось підняв його, хтось почав обтрушувати від пороху, хтось простягав шматочок хліба.
— Віддайте мені радість! — ридав хлопчина. Променисті очі Злати також були повні сліз, але вона з удаваною веселістю сказала:
— Не плач. Поглянь на сонце. Ось тобі радість. Та дивись, не забувай його кликати, щоб воно світило всім.
Городовий запхав її до кишені, і Злата більше не бачила Васька, який лив гіркі сльози за втраченою радістю.
Розділ 32
Дозвольте доповісти!
У палаці панувала метушня. Принц повертався додому з далеких мандрів. З усіх кінців країни зібралися найкращі співаки, танцюристи й музики. Придворні красуні шили нові вбрання й розучували модні танці.
Раніше принц любив гамірні розваги. Щоправда, він подався в мандри в глибокій печалі, але час — найкращий лікар, і всі були впевнені, що до юнака повернулися колишні веселість і безтурботність.