Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Юнакові було не до сюрпризів, але він вирішив не засмучувати батька.
— Що ж, я з задоволенням погляну на дивину, — погодившись, кивнув він.
Король у супроводі почту придворних урочисто повів принца до його апартаментів.
Розділ 34
Порох під ногами
На столі в кімнаті принца встановили майстерно вирізьблений зі слонової кістки палац, поселивши в ньому золотоволосу красуню. Крихітка була такою прекрасною, що сама здавалася витвором мистецтва. Помилувавшись приготованим подарунком, придворні пішли. Їм було невтямки, що дівчина зменшувалась уже не щоднини, а щохвилини. Наближався кінець.
«Як дивно все влаштовано в цьому світі, — думала Злата. — Справжня краса відкрилася мені в потворному горбуні-барді, а міський дурник виявився розумнішим за багатьох розумників. Я шукала того, кого сама прогнала. Я була впевнена, що я краща за всіх, а тепер маю стати порохом під ногами інших. Але мені все одно. Мого музики більше немає».
З вікна лився сонячний промінь, у якому мирно плавали порошинки. Легкі й невагомі, вони не знали ні лиха, ні турбот. Як було б хороше, так само, як і вони кружляти над землею в золотому промені. Злата розпростала руки й раптом, на превелике диво, спурхнула й полетіла. Прозора й невагома, вона пливла в повітрі, дивуючись своїй легкості. Вона почала повільно знижуватись, поки нарешті не опустилася на підлогу, ставши порохом біля ніг інших.
Двері розчинилися навстіж, і до кімнати зайшов принц. Ляльковий палац був порожній.
— Де ж ваша дивина? — запитав юнак.
Король і придворні розгублено перезирнулися й кинулись шукати пропажу.
З вулиці налетів пустотливий вітерець. Він роздув фіранку, зачерпнув з підлоги пригорщу порошинок і грайливо підкинув їх у повітря. Злата знову відчула радість польоту. Вона летіла, піднімаючись усе вище і вище. Раптом порошинка попала в око принцу. Тієї ж миті згадка про золотоволосу красуню спалахнула в ньому з новою силою. По щоці юнака покотилася сльоза. Вона впала на підлогу, і раптом… не знати звідки, перед принцом з’явилася гордовита дочка бакалійника.
— Як?! Ви тут?! — розгублено вигукнув принц і, повернувшись до ошелешеного батька, вперше за довгі місяці розсміявся: — Чому ж ви мені відразу не сказали, який сюрприз чекає на мене! Дякую тобі, тату!
Спантеличені, король і придворні зачудовано дивилися на чарівну красуню. Сяючи від щастя, принц оголосив:
— Сьогодні буде бал! Я хочу, щоб усі бачили ту, якій я навіки віддав своє серце.
Юнак узяв Злату за руку. Закохані дивилися один на одного, забувши про все на світі. Король зрозумів, що він тут зайвий. Поманивши за собою придворних, він разом із почтом тихенько вийшов.
— Я хочу покласти до твоїх ніг корону, гордовита красуне. Чи згодна ти вийти за мене заміж? — палко промовив юнак.
Злата не знала, що й думати. Усе відбулося так несподівано. Замість бродячого музиканта перед нею стояв красень-принц. Вона вже давно віддала йому своє серце, але раптом їй згадалася пісня барда, і дівчина ледь чутно прошепотіла:
— Я не гідна тебе, мій принце.
Злата розповіла коханому про все, що з нею сталося, не приховуючи ні своїх принижень, ні вчинків, згадуючи про які, вона згоряла від сорому.
— Тепер ти бачиш, що покохав не мене, а образ, який вигадав сам, — сумно завершила вона свою розповідь.
— І, здається, не помилився, — посміхнувся принц. — Я покохав твоє обличчя, але душа твоя також прекрасна. Я ніколи не зустрічав дівчини, схожої на тебе. За цей час ми обидвоє стали іншими. Ти навіть не уявляєш, як змінила все моє життя. І я знову повторюю своє запитання: чи згодна ти вийти за мене заміж?
— Так.
Цієї миті з-за портьєри з’явилася незнайомка з суворим, непривітним лицем. На шкіряному ремінці, який обтягував її талію, висіли гостро заточені ножиці.
— Воркуєте, голубочки? — криво усміхнулася вона.
— Хто ви? І як сюди потрапили? — запитав принц.
— Я — доля цієї дівчини, — незнайомка ткнула в Злату крючкуватим пальцем.
Принцом заволоділо незрозуміле передчуття біди. Він обняв дівчину за плечі, заступаючи від старої, ніби це могло врятувати її від невідомої небезпеки. Незвана гостя звернулася до Злати:
— Ти зуміла перемогти гординю. Усі колишні чесноти повернуться до тебе. Ось і юнак каже, що душу твою полюбив, — стара карга захихикала, а потім, різко урвавши сміх, відрубала: — Бреше він! Йому потрібна лише твоя краса й нічого більше.