Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Порятунок був таким несподіваним, що вона не відразу отямилася від щастя. З вітальні долинали голоси й музика. Злата прислухалася, намагаючись угадати, в чиє пальто занесла її доля.
Товариство було запрошене найвишуканіше. По обіді дами зібралися біля роялю, а чоловіки сіли грати в карти. З-поміж інших гостей особливою поведінкою вирізнявся іноземний граф. Людина немолода й солідна, він уміло говорив компліменти дамам і зі знанням справи обговорював політику з чоловіками.
Коли гості сіли до карточного столу, граф поставив на кін таку велику суму, що всі присутні, люди далеко не бідні, були вражені його марнотратством. Програвши, він з легкістю прийняв поразку. Великий виграш підохотив його партнерів. У другій партії ставки виявилися значно вищими. Цього разу щастя посміхнулося графові.
Невдовзі гості почали роз’їжджатися. Дворецький зняв з вішалки пальто, де ховалася Злата. Дівчина згорнулася клубочком, намагаючись зробитися якомога непомітнішою, щоб її не виявили передчасно. При думці, що вона назавжди залишає осоружний дім, серце Злати радісно тріпотіло.
Підстрибуючи на бруківці, екіпаж їхав напівтемними вулицями нічного міста. Випещена чоловіча рука опустилася в кишеню, і хазяїн пальта, остовпівши від здивування, витягнув крихітну дівчину.
Граф не відразу прийшов до тями від потрясіння. Златі довелося пояснити йому, що вона була лялькою вередливої хазяйської дочки, перш ніж він повірив, що не марить.
— Пане граф, я така рада, що опинилася саме у вас. Мені так часто доводилося мати справу з грубими простолюдинами. Усі вони тільки й думають про те, як би на мені заробити, — презирливо зморщивши носик, сказала гордівниця. — Ви — зовсім інша справа. Ви заможні й не будете виставляти мене напоказ, щоб виманити у публіки кілька жалюгідних монет.
— Нізащо. Боже спаси показувати тебе, моя красуне. Ти права, я багатий! Я казково багатий! — запевнив її граф і розкотисто розреготався.
Злата була спантеличена, коли вельможа не став під’їжджати до будинку, а відпустив екіпаж, сказавши кучеру, що решту шляху хоче пройти пішки. Здивування дівчини ще більше зросло, коли граф повернув на вузьку брудну вуличку, зайшов до обшарпаного будинку і, піднявшись скрипучими сходами, опинився на вбогому горищі.
— Ну, ось ми й прибули. Розташовуйся, — сказав граф, дістаючи кишенькову красуню.
— Що це? — Злата скинула оком неохайну злидарську кімнатку й презирливо зморщилась.
— Графські апартаменти, — засміявся новий хазяїн. — Не хвилюйся, крихітко. Це ненадовго. Сьогодні був на рідкість удалий день. Я так обчистив кишені цих дурнів, що ми з тобою переберемося до більш достойного місця.
— Хіба ви не граф? — розгублено запитала Злата.
— Граф, але не титулований, — усміхнувся удаваний вельможа. — Батько мій був нікчемним писарем, але він дав мені освіту. За вишуканість манер друзі нагородили мене цим прізвиськом. Кого тільки не доводиться з себе удавати, щоб обкрутити людей круг пальця. Я тому й живу в цій дірі, що останні гроші довелося витратити на вбрання, гідне багатого пана.
— Та ви просто шахрай! — гнівно скрикнула Злата.
— Так, я був дрібним шахраєм і картярським шулером, — покірно погодився граф. — Але я завжди вірив, що колись мені поталанить і я витягну козирну карту. Тепер все піде по-іншому. З тобою ми зможемо прокручувати такі справи, що найзаклятіші аферисти засохнуть від заздрощів.
— Ну вже ні! Від мене ви цього не дочекаєтесь. Краще бути ярмарковою мавпою, ніж допомагати злодюжці!
— Навіщо так грубо, лялечко, — поморщився граф. — Думаю, нам не варто сваритися. Ти — мій козирний туз, і будь певна: я тебе з рук не випущу.
Лице його викривила недобра посмішка. Злата зрозуміла, що бунтарством вона нічого не досягне. Треба було діяти хитрістю.
Розділ 29
З вогню та в полум’я
Граф помістив свою знахідку у велику банку. Дівчина похнюплено сиділа у скляній келії, клянучи свою гірку долю. Навіть життя на припоні здавалося їй волею порівняно з нинішнім ув’язненням.
Цілими днями граф щось обмірковував, міряючи кімнату кроками й пускаючи дим з трубки. Нарешті він оголосив:
— Час братися до роботи, дитинко.
— Я не буду нікого обманювати, це безчесно, — уперто повторила Злата.
— Ну, якщо говорити про честь, будь спокійна. Ми обдуримо одного з найбільших пройдисвітів, лихваря Фартинга. Як кажуть, злодій у злодія вкрав, — засміявся граф.
План графа був простий і зухвалий. У Фартинга був брат-близнюк, відомий марнотратець і пияк. Зовні вони як дві краплі води були схожі один на одного. Лихвар боявся — і небезпідставно, — що брат скористається цією схожістю і потайки братиме з банку його заощадження, тому банкіру було якнайсуворіше наказано видавати гроші лише тому, хто назве секретний шифр. Казали, що шифр цей такий мудрований, що Фартинг і сам не знає його напам’ять і зберігає вдома в сейфі, з ключем від якого не розлучається ні на хвильку.