Кров на снігу ІІ: Ще Більше крові
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Кров на снігу #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7924-4
- Переводчик: Володимир Чайковський
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Кров на снігу ІІ: Ще Більше крові». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком книжки Ю Несбьо «Нетопир», «Червоногрудка», «Безтурботний», «Привид», «Мисливці за головами», «Таргани», «Леопард», «Сніговик», «Пентаграма», «Поліція», «Спаситель», «Син», «Кров на снігу».
Що чекає на кілера-невдаху, який власноруч не в змозі вбити людину і йому самому доводиться переховуватися від кулі найманого вбивці? Звичайно ж смерть. Однак Бог чомусь пожалів Ульфа і дав йому шанс вижити, ба більше — на Далекій Півночі, серед саамів, він знайшов своє кохання й навіть родину. Та чи вдасться йому зберегти це?..
Українською друкується вперше.
— Але ж лікарі сказали, що однаково було вже запізно?
— Вони таке казали, але вони не могли знати. Ніхто цього не знає. Ні я, ні ти, ні священик, ні атеїст. Тому ми віримо. Віримо, бо це краще за усвідомлення того, що там, у глибинах, на нас чекає тільки холодна темрява. Смерть.
— Ульфе, ти справді у таке віриш?
— А ти справді віриш у перлинні ворота з янголами і дядьком на ім’я Святий Петро? Втім, ні, ти не в це віриш! Однак інша секта, десь у десять тисяч разів більша за вашу, вірить у святих. І вони вважають, що коли ви не вірите до найдрібніших деталей у те саме, у що вірять вони, то ви простуєте прямим курсом у пекло. Атож, католики вважають, що ви, лютерани, скочуєтесь у підземелля світу. А ви вірите, що це вони туди йдуть. Вам неабияк пощастило народитися серед послідовників істинної віри тут, за Полярним колом, а не десь в Італії чи Іспанії. Тоді вам випав би дуже довгий шлях до спасіння.
Моя волосінь натягнулася, і щось смикнуло. Я рвонув, підсікаючи, — щось упіймалося: тут, напевне, неглибоко. Я потягнув ще, і те, що впіймалося, зірвалося з гачка.
— Ульфе, ти озлоблений.
— Озлоблений? Я розлючений, як холера, ось я який. Якщо цей ваш Бог існує, навіщо він отак бавиться з людством? Навіщо він дозволяє, щоб одна людина народжувалась для страждань, а інша — для надмірностей, або ж одним дає шанс знайти віру, яка нібито дасть їм спасіння, тоді як більшість ніколи навіть не почують про того Бога? Навіщо це йому?.. Як він міг?..
Клята холоднеча.
— ...забрати твою дочку? — спокійно закінчила вона моє запитання.
Я закліпав.
— Там нічого немає, — сказав я. — Тільки морок і смерть, і...
— Риба! — вигукнув Кнут.
Ми обернулися до нього. Він уже тягнув здобич. Лея востаннє поплескала мене по руці і схилилася на фальшборт. Ми дивилися на воду. Чекали, коли покажеться над водою те, що потрапило Кнутові на гачок. Я упіймав себе на тому, що чомусь думаю про жовту зюйдвестку. І раптом мене опанувало передчуття. Ні, то було щось більше, ніж передчуття. Я знав напевно: він повернеться. Я заплющив очі. Так, я бачив його доволі ясно. Йонні повернеться. Він знав, що я досі тут.
— Ага! — вигукнув Кнут переможно.
Коли я розплющив очі, величезна тріска билася на дні човна. Рибина вирячувала очі, ніби не могла повірити в те, що вона бачила. Воно й зрозуміло — навряд чи вона передбачала, що саме так усе обернеться в її житті.
Розділ 11
Ми спрямували човен до острова, і кіль м’яко врізався у прибережний пісок. Цей акуратно заокруглений загадковий острівець ніби відірвався від порослого вересом плато і різко відскочив на кількасот метрів від материка. Кнут скинув черевики і, прочалапавши мілиною на берег, прив’язав човен до скелі. Я запропонував Леї перенести її на сухе, але вона тільки посміхнулася і запропонувала мені навзаєм те саме.
Ми з Кнутом розклали багаття, а Лея патрала і чистила рибу.
— Одного разу ми наловили стільки риби, що мусили йти по тачку, щоб забрати її всю з човна, — сказав Кнут.
Він уже облизував губи. Не пригадую, щоб я так полюбляв рибу, коли був хлопчиком. Можливо, тому, що мені її здебільшого давали у вигляді ретельно просмажених риб’ячих котлет, риб’ячих паличок або у формі кульок у білому, подібному до сперми соусі.
— З цього буде дуже багато їжі, — сказала Лея, обернувши цілу рибину у срібну фольгу і кладучи її просто на вогонь. — Десять хвилин.
Кнут виліз мені на спину, збуджений перспективою скорого бенкету.
— Борюкаймося! — кричав він, чіпляючись за мене, коли я спробував підвестися. — Південець має померти!
— Щось там у мене наче комар на спині? — відгукнувся я, сіпаючись назад і вперед, як бик під вершником на родео, аж доки хлопець не ляпнувся, радісно верещачи, на пісок.
— Якщо ми боротимемось, то робімо це правильно, — запропонував я.
— Гаразд! А як правильно?
— Боротьба сумо, — пояснив я і, взявши дрючок, накреслив коло на вологому піску. — Хто перший змусить суперника ступити поза коло, той переможець.
Я показав йому церемонію, що має передувати кожному туру змагань, і як ми маємо сидіти навпочіпки навпроти один одного за межами кола і один раз плеснути в долоні.
— Це молитва до богів, щоби вони були поряд із нами у бою, щоби ми на залишилися самі.
Я бачив, що Лея насупилась, але вона нічого не сказала.
Хлопчик повторював за мною всі рухи, коли я повільно підніс руки, подивився долі, а тоді поклав долоні на коліна.
— Так ми розчавлюємо злих духів, — сказав я, тупаючи ногами.