Кров на снігу ІІ: Ще Більше крові

— Дякую, — полегшено відповів я, сідаючи навпроти нього за складаний стіл.

Він зиркнув на мене і повернувся до кросворда в газеті. Лизнув кінчик олівця і кивнув у бік кавника на плиті.

— Сам собі наливай. Чи думаєш, за те, що ти трахаєш мою дочку, я тобі маю каву подавати?

Я кивнув і знайшов собі чашку в буфеті. Наповнив її смоляно-чорною кавою і визирнув у вікно. Знов непроглядні хмари.

Батько Аніти уважно вивчав газету. У цілковитій ти­ші до нас долинало зі спальні хропіння його дочки.

Мій годинник показував чверть на десяту. Перебував Йонні десь у селищі чи пішов шукати мене деінде?

Я сьорбнув кави. Відчуття було таке, що її треба пережувати, перш ніж ковтнути.

— Підкажи лишень, — глянув на мене чолов’яга, — «інше визначення кастрації».

Я подивився на нього.

— Стерилізація.

Він опустив погляд на газету. Порахував літери.

— З одним «р»?

— Так.

— Гаразд, може бути.

Він облизав олівець і вписав слово.

Поки я взувався у коридорі й лаштувався виходити, Аніта вивалилася зі своєї спальні.

Бліда, гола і розпатлана, з дикими очима, вона чіпко вхопила мене в обійми.

— Я не хотів тебе будити, — промимрив я, — марно пориваючись до дверей.

— Ти повернешся?

Я відхилився назад і подивився їй в обличчя. Вона знала, що я знав. Що вони зазвичай не повертаються. Та вона однаково хотіла переконатися. Чи ні.

— Я намагатимуся, — сказав я.

— Намагатимешся?

— Так.

— Подивись мені в очі. В очі! Ти обіцяєш?

— Безперечно.

— Ульфе, ти сказав це. Ти пообіцяв. Ніхто не сміє, пообіцявши щось Аніті, не дотримати обіцянки. Зараз ти заклав мені свою душу.

Я ковтнув слину. Кивнув. Якщо бути точним, я пообіцяв їй не зробити чогось, а тільки намагатися. Спробувати. Пошукати час і бажання. Вивільнивши, нарешті, одну руку, я потягнувся до клямки.

Я повертався до лісової хатини обвідним шляхом. Я обійшов пагорби з північного сходу, щоби наблизитися до неї з лісистого боку. Я підкрадався, ховаючись за дерева.

Олень позначав свою територію, човгаючи своїм рогом об ріг мисливської хатини. Він не наважився би цього робити, якби всередині хижі хтось був. Попри те, я зісковзнув у вирізаний ручаєм рівчак і навпочіпки додибав до місця, де сховав був гвинтівку. Я відкинув камені, витягнув гвинтівку з руберойду, перевірив, чи вона заряджена, і швидко пішов до хатини.

Олень залишився стояти, де стояв, зацікавлено дивлячись на мене. Господь знає, що він у мені винюхав. Я увійшов у хатину.

У ній хтось побував.

У ній побував Йонні.

Я оглянув кімнату. Не так багато наочних змін. Дверцята шафи — злегка прочинені, а я завжди ретельно їх закривав, від мишей. Порожній шкіряний кофр стирчав з-під двоярусного ліжка, а під дверцятами пічки насипалося трохи золи. Я відхилив дошку поруч із шафою і встромив руку під мох. І полегшено зітхнув, намацавши пістолет і пояс із грішми. Потім я сів на один зі стільців і спробував відтворити хід його думок.