Кров на снігу ІІ: Ще Більше крові
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Кров на снігу #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7924-4
- Переводчик: Володимир Чайковський
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Кров на снігу ІІ: Ще Більше крові». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком книжки Ю Несбьо «Нетопир», «Червоногрудка», «Безтурботний», «Привид», «Мисливці за головами», «Таргани», «Леопард», «Сніговик», «Пентаграма», «Поліція», «Спаситель», «Син», «Кров на снігу».
Що чекає на кілера-невдаху, який власноруч не в змозі вбити людину і йому самому доводиться переховуватися від кулі найманого вбивці? Звичайно ж смерть. Однак Бог чомусь пожалів Ульфа і дав йому шанс вижити, ба більше — на Далекій Півночі, серед саамів, він знайшов своє кохання й навіть родину. Та чи вдасться йому зберегти це?..
Українською друкується вперше.
— Як славно, — заохотила мене Лея. — Розповідай далі.
— Ніч коротка і світла, й вона спливає, коли прокидаються дрозди. Чоловік припиняє веслувати, задивившись на лебедя. Коли ми йдемо Західним мостом, нас обганяє порожній трамвай. Тієї ночі, в цілковитій таємниці, у Стокгольмі розквітають дерева, а вікна освітлюють місто кольоровим світлом. І місто наспівує пісню всім, хто спить, і тим, хто має вирушати в далеку путь, але знову повернеться до Стокгольма. Вулиці пахнуть квітом дерев, і ми знову цілуємося і неквапом, повільно йдемо через місто додому.
Я прислухався. Хвилі. Багаття. Віддалені крики чайок.
— Моніка — це твоя кохана?
— Так, — сказав я, — вона моя кохана.
— Еге. А давно?
— Зараз. Скільки ж це... Років із десять чи близько того, гадаю.
— Це чимало.
— Так, але ми кохалися по три хвилини за раз.
— Три хвилини?
— Три хвилини і дев’ятнадцять секунд, якщо точно. Стільки часу вона виконує цю пісню.
Я почув, як вона сіла.
— Те, що ти щойно мені розповів, — це пісня?
— «Повільно йдемо собі містом», — сказав я. — Моніка Зеттерлунд[14].
— І ти ніколи не бачився з нею?
— Ні. У мене був квиток на її концерт зі Стівом Куном у Стокгольмі, але Анна саме захворіла, і я мусив працювати.
Вона кивнула мовчки.
— Мабуть, гарно бути щасливими одне з одним, — сказала вона. — Я маю на увазі — як ота пара у пісні.
— Але це недовго триває.
— Ти не знаєш цього.
— Твоя правда. Ніхто не знає. Однак, із твого досвіду, це триває?
Раптовий порив холодного вітру змусив мене розплющити очі. Я щось побачив на краю кручі по той бік морської гладіні. Можливо, силует великої скелі. Я обернувся до Леї. Вона сиділа зсутулена.
— Я лише кажу, що все може трапитись у світі, — сказала вона. — Навіть вічне кохання.
Окремі пасма волосся впали їй на обличчя, і мене вразило, що у неї теж є оте... оте саме блакитне мерехтіння. Якщо тільки це не була звичайна гра світла.
— Вибач, це не має мене обходити. Я тільки...
Я зупинився. Мої очі шукали той силует скелі на кручі, але не знаходили його.
— Ти тільки, що?
Я глибоко вдихнув. Я знав, що пошкодую про це.
— Я стояв тоді під вікном майстерні... тоді, після похорону. Я мимоволі підслухав вашу розмову з братом твого чоловіка.
Вона схрестила руки на грудях. Уважно подивилася на мене. Збентеження чи обурення в її погляді не було. Вона глянула в той бік, куди побіг Кнут, а тоді знову перевела погляд на мене.
— Я не маю досвіду щодо того, скільки часу може тривати кохання до чоловіка, бо я ніколи не любила чоловіка, якого мені дали.
— Дали? Ти хочеш сказати, то був шлюб за домовленістю?
Вона похитала головою.
— У давніші часи родини домовлялися про шлюби, так. Для зміцнення міжкланових союзів. Пасовища і стада оленів. Єдина віра. У мене з Уго шлюб не був такого штибу.
— А якого?
— З примусу.
— Хто тебе змусив?
— Обставини.
Вона знов озирнулася, чи немає поруч Кнута.
— Ти...
— Так, я завагітніла.
— Я розумію, що ваша релігія не надто терпима до позашлюбних дітей, але Уго ж не був із лестадіанської родини?
Вона похитала головою.
— Обставини й батько. Ці дві речі присилували нас обох. Він сказав, що вижене мене зі спільноти, якщо я не вчиню, як він звелів. Вилучення зі спільноти означає, що залишаєшся геть сама, жодної душі поруч. Ти розумієш?
Вона приклала руку до рота. Спершу я думав — щоб затулити згоїну на губі.
— Я бачила, що відбувається з людьми, яких вилучили...
— Я розумію...
— Ні, Ульфе, ти не розумієш. І я не знаю, навіщо я розповідаю це сторонній людині.
Тільки зараз я почув схлипування у її голосі.
— Можливо, саме тому, що я чужий.
— Так, можливо, — шморгнула вона носом. — Ти поїдеш звідси.
— А як твій батько змусив Уго, який не був членом спільноти, з якої він міг би його вилучити?
— Батько сказав їм, що коли Уго не одружиться зі мною, він подасть на нього в поліцію за те, що той зґвалтував мене.
Я мовчки подивився на неї.
Вона випростала спину, піднесла голову і спрямувала погляд у море.
— Так, я вийшла заміж за чоловіка, який зґвалтував мене, коли мені було вісімнадцять. І народила від нього дитину.
Пронизливий вереск долинув із материка. Я обернувся. Чорний баклан пролітав низько над водою попід кручею.
14
Популярну пісню 1930-х років «Walkin’ My Baby Back Home» написали американці Рой Терк і Фред Е. Алерт, а згадану тут шведську версію (переклад Беппе Вольгерша)«Sakta vi gå genom stan» Моніка Зеттерлунд вперше виконала 1962 р., і, схоже, саме відтоді пісню пов’язали з образом нічного Стокгольма.