Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
Заздрощі часом виводять їх навіть на стежку мислителів: але — такі їхні заздрощі — заводять надто далеко, що втома зрештою змушує їх облягатися на снігу.
У кожній їхній скарзі звучить помста, у кожній похвалі є бажання завдати страждань: щастя для них — бути суддями.
Одначе я раджу вам, друзі, так: не довіряйте кожному, хто надто поривається карати!
Це люди поганого роду і вдачі: з їхніх облич проглядає кат і нишпорка.
Не довіряйте кожному, хто розводиться про свою справедливість! Воістину, їхнім душам бракує не тільки меду.
Якщо вони самі себе називають «добрими і праведними», не забувайте: щоб стати фарисеями, їм бракує тільки одного — влади.
Друзі мої, я не хочу, щоб мене плутали з ними або вважали кимось із них.
Є такі, що проповідують моє вчення про життя; а заразом це тарантули, проповідники рівності.
Ці отруйні павуки ніби боронять життя, а насправді сидять у печерах спинами до нього,— отже, вони прагнуть тільки завдавати страждань.
Завдавати страждань вони хочуть усім, хто має тепер владу; найдужче до вподоби павукам проповідь смерті.
За інших обставин і тарантули навчали б інакше: давніше саме вони паплюжили світ і палили єретиків.
Я не хочу, щоб мене плутали з цими проповідниками рівності або мали за одного з них. Бо справедливість каже мені так: «люди не рівні».
І вони не повинні бути рівними! Чим була б моя любов до надлюдини, якби я казав інакше?
Нехай тисячею мостів і стежок тиснуться вони до майбутнього, і нехай між ними буде все більше боротьби й нерівності: так змушує мене промовляти моя велика любов!
Ворогуючи, нехай вони вигадують образи і примари, і з цими образами і примарами стануть вони до останньої найлютішої битви!
Добрий і лихий, багатий і бідний, високий і ниций, і всі інші риси і якості повинні стати зброєю і голосною пам'яткою про те, що життя має завжди долати саме себе!
Життя прагне у височінь, вибудовує колони і сходи; воно прагне дивитись у широку далеч і поглянути на блаженну красу — для цього йому й треба височінь!
Оскільки йому треба височінь, то потрібні і сходи, й суперечності сходів і тих, хто підіймається ними. Життя прагне підійматися і, підіймаючись, долати себе.
Погляньте, друзі мої! Тут, де нора тарантула, здіймаються руїни старовинного храму,— погляньте на них просвітленими очима!
Воістину, хто колись тут свої думки зіп'яв угору каменем, той знав таємницю життя, немов наймудріший із мудрих!
Навіть у красі є боротьба, і нерівність, війна за владу й надмірну владу,— цього навчає він нас найяснішими символами.
Як божественно зіткнулись у двобої склепіння й арки: як божественно пориваються назустріч одне одному, наче світло й темрява!
З не меншою красою й затятістю станьмо теж ворогами, друзі! Божественно пориваймось один проти одного!..
Овва! Тут мене самого вкусив тарантул, мій давній ворог! Божественно, прекрасно й затято він укусив мене в палець!
«Повинні існувати кари і справедливість,— розважає він,— не задурно ж йому тут співати гімни на честь ворожнечі!»
Так, він помстився! Ой, лихо! Тепер і мою душу корчить від помсти!
А щоб і я не крутився друзі, прив'яжіть мене міцно до стовпа! Краще вже бути святим стовпником, ніж вихором помсти.
Воістину, Заратустра не вихор і не смерч; а якщо він і танцюрист, то аж ніяк не виконавець тарантели!..
Так казав Заратустра
ПРО СЛАВЕТНИХ МУДРЕЦІВ
Славетні мудреці, всі ви служили народові і його забобонам, та не істині, і, власне, тільки за це шанували вас.
І терпіли вашу безвірність лише тому, що вона по-хитрому кружним шляхом дозволяла підступитись до людей, Так владар дає волю своїм рабам та ще й потішається з їхнього свавілля.
Хто ж ненависний людям, наче вовк собакам? Вільний дух, ворог кайданів; той, хто не молиться і знайшов собі притулок у лісах.
Вигнати його з криївки — в людей завжди звалося «почуттям справедливості»; на нього й досі нацьковують найлютіших собак.
Славетні мудреці, ви наділили народ правом на поклоніння і назвали це «жаданням істини»!
У серці своїм ви завжди собі казали: «Я вийшов з народу, звідти ж прийшов до мене глас Господній».
Тямовиті й уперті як осли, ви завжди видавали себе за народних заступників.
І безліч можновладних, прагнучи жити в злагоді з народом, попереду своїх коней запрягали ще й ослика — якого-небудь славетного мудреця.
А тепер, славетні мудреці, мені б хотілось, аби ви зрештою зовсім скинули з себе лев'ячу шкуру!
Плямисту шкуру хижого звіра і пелехи дослідника, шукача, підкорювача!