Нескінченна історія

- Нам! - буркнула Урґль, яка саме проходила повз них з іще одним відерцем. - Тільки те й чую, що «нам» та «нам». Цікаво, кого ж це ти вилікував?

Енгівук лиш відмахнувся.

- Були і такі, - продовжував він свою оповідь, - котрі, вочевидь, теж побачили в дзеркалі щось неймовірно жах­ливе, та їм не забракло відваги: вони пройшли крізь дзер­кало і пішли далі. Ще для когось відображення в Чарівному Дзеркалі було, загалом, не таким уже й страшним, але ко­жному доводилося долати внутрішній спротив, так би мо­вити, переступаючи через себе. Не можу, однак, сказати, що тут важить найбільше. Мабуть, для кожного інакше.

- Ну, гаразд, - сказав Атрею. - Але чи крізь це Чарівне Дзеркало можна пройти?

- Можна, - ствердно мовив гном. - Певно що можна, інакше воно не було би брамою. Логічно, чи не так?

- Але ж його можна і зовні обійти, - висловив здогад Атрею. - Правда?

- Правда, - повторив Енгівук, - ще й як можна! Ось тільки тоді за ним нічого не буде. Третя брама з’являється, якщо проходиш через другу браму, - лише так і не інакше. Скільки іще повторювати?

- А в чому полягає особливість третьої брами?

- О, тут справа надзвичайно ускладнюється! Бо ж Бра­ма Без Ключа - зачинена. Просто зачинена. Зачинена - і квит! Там немає ні клямки, ні дірки від замка - нічогісінь­ко! За моєю теорією, єдина рухома стулка цієї брами (а ру­хається вона не на завісах) виготовлена з фантастичного матеріалу - селену. Можливо, тобі відомо, що на світі немає нічого такого, що могло би розбити, зігнути або розчинити селен. Із ним нічого не можна вдіяти. Він незнищенний!

- Тобто через цю браму взагалі неможливо пройти?

- Стривай-но лишень, хлопче, стривай! Адже ж були люди, котрі крізь неї проходили і говорили з Уюлялею, так чи не так? Значить, і цю браму можна відчинити.

- Але як?

- Послухай мене: фантастичний селен реагує на нашу волю. Саме наша воля робить його таким непіддатливим і міцним. Відтак що більше хтось прагне увійти, то міцніше замикаються двері. Та якщо комусь вдається забути про будь-який намір і не хотіти нічого, розумієш? - взагалі ні­чого! - перед ним двері відчиняються самі.

Атрею опустив очі й тихо промовив:

- Якщо це правда, то як же тоді я зможу пройти? Як же мені не хотіти?

Енгівук, зітхаючи, кивнув.

- Я ж бо й казав: Брама Без Ключа - найважча.

- Але якщо мені все-таки вдасться пройти навіть і крізь Браму Без Ключа, - продовжував Атрею, - то я опи­нюся у Південному Оракулі?

- Так, - відповів гном.

- І зможу поговорити з Уюлялею?

- Так, - відповів гном.

- А ким або чим є ота Уюляля?

- Не маю зеленого поняття, - відповів гном, і його оче­нята знову гнівно запалали. - Жоден із тих, які побували в неї, не схотів мені цього сказати. Як же мені завершити на­укову працю, коли тут усі нараз поринають у загадкову мо­вчанку, га? Хоч сядь та й плач, хоч рви собі на голові у від­чаї волосся - ну, це якщо в когось воно ще залишилося! Скажи, Атрею, коли ти дійдеш до неї, то розповіси мені? Розповіси? Я просто вмираю з цікавості, але ніхто-ніхто- ніхто не може мені допомогти. Прошу, пообіцяй, що розка­жеш!