Нескінченна історія

Атрею кивнув, але волів промовчати, щоби не дратува­ти гнома.

- Першу, Браму Великої Таїни, ти бачив крізь мій те­лескоп. Крім того, ти бачив коло неї двох сфінксів. Ця бра­ма завжди відчинена - воно й зрозуміло: на ній немає сту­лок. І все ж таки ніхто не може пройти через цю браму. Хіба що, - тут Енгівук значущо підняв крихітний вказівний па­льчик, - хіба що коли сфінкси заплющать очі. А знаєш чо­му? Тому що погляд сфінксів цілковито відрізняється від того, як дивляться решта істот. Усі ми - ти і я, і всі решта - дивлячись, щось бачимо. Бачимо світ. А сфінкси не бачать нічого. У певному сенсі вони незрячі. Зате їхні очі дещо ви­промінюють. І знаєш, що випромінюють їхні очі? Усі таїни світу. Тому сфінкси невідривно дивляться один на одного. Бо погляд сфінкса здатний витримати тільки інший сфінкс. А тепер уяви собі, що станеться з тим, хто наважиться на­разити себе на погляди цих двох сфінксів! Він завмре, заці­пеніє і не зможе зрушитися з місця, доки не розгадає всі таємниці цього світу. Що ж, дійшовши туди, ти і сам поба­чиш тлінні рештки цих бідолашних.

- Але хіба ти не казав, - не втримався Атрею, - що іноді сфінкси все ж заплющують очі? Хіба їм бодай час від часу не треба поспати?

- Поспати? - Енгівук аж захихотів. - Ой, тримайте, тримайте мене! Сфінкс - і спання?! Та ніколи в житті! Ти таки справді не маєш про це зеленого поняття. Однак твоє питання не позбавлене глузду. Ба більше: це саме те питан­ня, якому присвячена моя наукова розвідка. Іноді буває - коли приходять декотрі відвідувачі, - що сфінкси заплю­щують очі і пропускають їх. Тож питання, на яке досі ніхто не дістав відповіді, звучить так: чому одних сфінкси пропу­скають, а інших - ні? Бо ж у дійсності воно є далеко не так, що пропускають мудрих, хоробрих і добрих, а дурних, боя­гузливих і злих - ні. Дзуськи! Я на власні очі бачив - до то­го ж не раз і не два, - як вони дозволяли пройти якомусь нещасному пришелепкові чи підступному негідникові, в той час як найдостойніші та найрозумніші іноді місяцями чекали, а тоді так і поверталися ні з чим. Здається, не має ані найменшого значення також і те, чи когось привели до Оракула біда і потреба, чи він хоче потрапити туди просто задля втіхи.

- А як же твої дослідження? - запитав Атрею. - Вони хоч якось це пояснюють?

Енгівукові оченята тут-таки гнівно запалали.

- Та ти слухаєш мене чи ні? Я ж тільки-но сказав, що досі ніхто не знайшов відповіді. Звісно, з часом, після бага­тьох років досліджень, я висунув кілька теорій. Спершу припустив, що вирішальним чинником для сфінксів є певні зовнішні прикмети, тілесні якості пошуковця: зріст, врода, сила тощо. Та вже невдовзі від цього припущення довелося відмовитися. Тоді я спробував простежити, чи існують як­ісь числові закономірності: скажімо, що завжди не прохо­дять троє з п’яти, або що тут мають значення якісь іще складніші послідовності чисел: наприклад, тільки прості числа; або числа, кратні якомусь числу. І це навіть трохи спрацьовувало, але тільки щодо минулого, бо для прогнос­тики ці мої гіпотези абсолютно не справдилися. Врешті- решт я дійшов висновку, що рішення сфінксів цілком випа­дкові, що в цьому немає ні якогось сенсу, ані системи. Але моя стара переконана, що така точка зору - блюзнірська, до того ж геть позбавлена фантазії, що вона не має нічого спі­льного з високою наукою і що мені бракує уяви.