Пригоди бравого вояки Швейка
- Автор: Гашек Ярослав
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-093-6
- Переводчик: Степан Масляк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Пригоди бравого вояки Швейка». Краткое содержание книги:
Фельдкурат зійшов з амвона і попрямував у ризницю, за ним подався і тюремний наглядач. За хвилину той повернувся, підійшов просто до Швейка, витягнув його з групи двадцяти підштанків і відвів до ризниці.
Фельдкурат зручно розсівся на столі і крутив цигарку.
Коли Швейк увійшов, він сказав:
— Ага, ось і ви. Я поміркував і гадаю, що бачу вас наскрізь. Розумієш, йолопе? Це перший випадок, коли хтось тут у костелі при мені розрюмсався. — Зіскочивши зі стола, він шарпнув Швейка за плече і крикнув, стоячи під великим насупленим образом Франтішка Салезького{56}:
— Признайся, бандите, адже ти ревів лише заради комедії!
Франтішек Салезький допитливо поглядав з образа на Швейка. З другої стіни, з іншого образа здивовано дивився на Швейка якийсь мученик. Невідомі римські солдати пиляли його, і зубці пилки саме врізалися йому нижче попереку в оголений зад. На обличчі мученика при цьому не було помітно ані страждання, ані радості, ані жодного мученицького ореолу.
На його обличчі застигло лише здивування, немовби він збирався сказати: «І як це я, власне, вскочив у таку халепу, і що це ви, панове, зі мною робите?»
— Мельдую послушно, пане фельдкурате, — розважно сказав Швейк, ставлячи все на карту, — сповідаюся Богу всемогутньому і вам, достойний отче, як заступникові Божому, що справді я ревів лише заради комедії. Я ж бачив, що до вашої проповіді бракує одного покаянника, до якого ви даремно зверталися у своїх словах. Отож, я й хотів зробити вам приємність, аби ви не думали, ніби на світі вже немає добрих людей. А потім я й сам хотів повеселитися, щоб мені відлягло від серця.
Фельдкурат допитливо глянув у добродушне обличчя Швейка. Сонячний промінь заграв на похмурому образі Франтішка Салезького і теплом своїм зігрів здивованого мученика на протилежній стіні.
— Ви мені починаєте подобатися, — сказав фельдкурат, знову сідаючи на стіл. — 3 якого ви полку? — Він почав гикати.
— Мельдую послушно, пане фельдкурате, що належу і не належу до 91-го полку, та й взагалі не знаю, на якому я світі.
— А за що ж тут сидите? — спитав фельдкурат, не перестаючи гикати.
З каплиці доносилися звуки фісгармонії, яка заступала орган.
Музикант учитель, ув’язнений за дезертирство, видушував із фісгармонії найтужливіші церковні мелодії. З гикавкою фельдкурата ці квилячі звуки зливалися в нову доричну гаму{57}.
— Мельдую послушно, пане фельдкурате, я дійсно не знаю, за що тут сиджу, та я на це і не нарікаю. Мені просто не щастить. Я хочу, щоб усе було якнайкраще, а на кінець воно завжди обернеться у мене на найгірше. Достеменно, як тому мученикові ось там на образі.
Фельдкурат зиркнув на образ, усміхнувся і сказав:
— Ви мені дійсно подобаєтесь, я запитаю про вас у пана слідчого, а зараз більше не гаятиму з вами часу. Аби тільки швидше здихатися тієї відправи. Kehrt euch! Abtreten![36]
Повернувшись до групи рідних підштанків під амвоном, Швейк на запитання, чого від нього хотів фельдкурат у ризниці, відповів дуже сухо і лаконічно:
— Нажлуктався.
За новим подвигом фельдкурата — святою службою Божою, всі стежили дуже уважно і з непритаєними симпатіями. Один під амвоном навіть побився об заклад, що фельдкурат упустить з рук дароносицю; він поставив усю свою порцію хліба проти двох ляпасів — і виграв.
Не містицизм віруючих і не побожність справжніх католиків сповнювала душі тих, хто у каплиці дивився, як фельдкурат виконував обряди. Це було таке почуття, яке охоплює нас в театрі, коли ми не знаємо змісту п’єси, а дія заплутується, і ми з нетерпінням чекаємо, що ж буде далі. Увагу присутніх цілком поглинуло видовище, яке з великою урочистістю влаштовував для них фельдкурат біля олтаря. Естетичну насолоду давала їм риза, яку фельдкурат зодягнув навиворіт, із щирим захопленням та хвилюванням спостерігали вони все, що діється перед олтарем. Рудий прислужник, дезертир з духовних кіл, фахівець з дрібних крадіжок у 28-му полку, чесно намагався відновити в пам’яті весь порядок, техніку і текст святої відправи. Він водночас і прислужував, і підказував фельдкуратові, бо той з надзвичайною легковажністю переставляв цілі речення і, натрапивши зараз у требнику аж на предвеликодню заутреню, почав правити її на превелике задоволення публіки.
36
Кругом! Марш! (нім.).