Пригоди бравого вояки Швейка
- Автор: Гашек Ярослав
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-093-6
- Переводчик: Степан Масляк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Пригоди бравого вояки Швейка». Краткое содержание книги:
Богослужіння він відправляв ориґінальним способом, перемішуючи весь порядок відправи, а коли бував дуже п’яний, — вигадував зовсім нові молитви і нову відправу, та й весь обряд — щось таке, чого ще дотепер ніхто не чув і не бачив.
А вже і цирку не треба, коли фельдкурат, бува, посковзнеться і гепнеться з чашею святих дарів або з требником, вголос обвинувачуючи прислужника з ув’язнених за те, що той, мовляв, йому навмисне підставив ногу, і тут же перед святими дарами засуджує його до карцеру або до «шпанґля»[32].
Покараний тішиться, адже цей номер входив у програму всієї комедії в тюремній капличці, і він майстерно виконав тут свою відповідальну роль.
Фельдкурат Отто Кац, справжня перлина між військовими священиками, був єврей. В цьому, власне, не було нічого дивного. Архієпископ Кон{52} також був єврей і до того ж друг Махара{53}. Фельдкурат Отто Кац мав ще строкатіше минуле, ніж славний архієпископ Кон.
Отто Кац вчився в торговельній академії і пішов на рік до війська волонтером. Він так добре знався на вексельному праві і на векселях, що за рік довів торговельну фірму «Кац і К°» до блискучого банкрутства. Старий Кац змушений був виїхати до Північної Америки, скомбінувавши нібито якусь полюбовну угоду із своїми кредиторами і без їхнього відома, і без відома свого спільника, якому довелося виїхати до Аргентини.
Безкорисно наділивши таким способом Північну і Південну Америку фірмою «Кац і К°», молодий Отто Кац опинився в ситуації людини, якій немає звідки чекати спадщини і де прихилити голову. Отже, залишався єдиний вихід — вступити на довічну військову службу.
Однак перед тим волонтер Отто Кац встругнув надзвичайно ориґінальну штуку. Він вихрестився. Навернувся до Христа, щоб той допоміг йому зробити кар’єру. І звернувся до нього з повним довір’ям, розцінюючи цей крок як торговельну оборудку між ним і Божим сином.
Каца урочисто хрестили в Емавзах. Сам отець Альбан занурював його в купіль. Це було надзвичайне видовище.
Присутніми були один побожний майор з полку, де служив Отто Кац, стара діва з пансіону для шляхтянок на Градчанах і якийсь представник консисторії був за кума.
Добре склавши іспит на офіцера, новоявлений християнин Отто Кац залишився в армії. Спочатку йому здавалося, що все піде гладко. Він навіть хотів вступити на штабні курси.
Але одного дня опився і пішов у монахи, змінивши шаблю на чернечу рясу. Він добився аудієнції в архієпископа на Градчанах, після чого потрапив до духовної семінарії. Перед своїм висвяченням налигався до нестями в одному вельми порядному «домику з жіночою обслугою» по вулиці «За Вейводами» і прямо з виру розпусти і гульні почалапав на церемонію. Після висвячення пішов до свого полку заручитися протекцією, а коли його призначили фельдкуратом, купив коня, почав роз’їжджати по Празі, беручи участь в усіх пиятиках з офіцерами свого полку.
В коридорі будинку, де фельдкурат мав квартиру, дуже часто було чути прокльони незадоволених кредиторів. Він водив на квартиру вуличних дівчат або посилав за ними свого денщика. Залюбки грав у «фербля»{54}. Були певні підозри і здогади, що фельдкурат грає нечесно. Проте хто б узявся довести, що у широкому рукаві його військової ряси схований туз? В офіцерських колах його звали святим отцем.
До проповіді він ніколи не готувався і цим різнився від свого попередника, який раніш відвідував гарнізонну тюрму.
То була людина з божевільною ідеєю, що людей, ув’язнених в гарнізонній тюрмі, можна настановити на путь праведну з амвона. Той достойний курат побожно підкочував очі.
Розтлумачував арештованим, що потрібна реформа законів про повій та неодружених матерів, і розводився про виховання незаконнонароджених дітей. Його проповіді були абсолютно абстрактні і не мали жодного зв’язку з сучасним становищем, тобто просто викликали нудьгу.
Зате фельдкурат Отто Кац виголошував проповіді, на які всі нетерпляче чекали.
Це була урочиста хвилина, коли шістнадцяту камеру в самих кальсонах вели у каплицю. Вдягнути їх — значило ризикувати, що хтось із них втече. Двадцять білих підштанків, як ангелів, поставили під амвоном. Дехто, кому усміхнулося щастя, жував недопалки, знайдені по дорозі, бо, звичайно, не було кишені, де б їх можна було сховати.
Навколо них стояли інші в’язні гарнізону і милувалися з двадцятьох підштанків під амвоном, куди, видзвонюючи острогами, видряпався фельдкурат.
— Habacht![33] — ревнув він. — Моліться! Повторюйте всі за мною! А ти там, ззаду, мерзотнику, не сякайся в руку, ти ж бо в храмі Божім! Якщо не перестанеш, накажу тебе замкнути. Гей, ви, волоцюги, чи не забули ще «Отче наш»? Ану, спробуємо!
32
Шпанґль (нім.) — кара, коли заарештованого підвішували з зав’язаними за спину руками так, що він ледве торкався ногами землі.
33
Струнко! (нім.).