Пригоди бравого вояки Швейка

Однак перед тим волонтер Отто Кац встругнув надзвичайно ориґінальну штуку. Він вихрестився. Навернувся до Христа, щоб той допоміг йому зробити кар’єру. І звернувся до нього з повним довір’ям, розцінюючи цей крок як торговельну оборудку між ним і Божим сином.

Каца урочисто хрестили в Емавзах. Сам отець Альбан занурював його в купіль. Це було надзвичайне видовище.

Присутніми були один побожний майор з полку, де служив Отто Кац, стара діва з пансіону для шляхтянок на Градчанах і якийсь представник консисторії був за кума.

Добре склавши іспит на офіцера, новоявлений християнин Отто Кац залишився в армії. Спочатку йому здавалося, що все піде гладко. Він навіть хотів вступити на штабні курси.

Але одного дня опився і пішов у монахи, змінивши шаблю на чернечу рясу. Він добився аудієнції в архієпископа на Градчанах, після чого потрапив до духовної семінарії. Перед своїм висвяченням налигався до нестями в одному вельми порядному «домику з жіночою обслугою» по вулиці «За Вейводами» і прямо з виру розпусти і гульні почалапав на церемонію. Після висвячення пішов до свого полку заручитися протекцією, а коли його призначили фельдкуратом, купив коня, почав роз’їжджати по Празі, беручи участь в усіх пиятиках з офіцерами свого полку.

В коридорі будинку, де фельдкурат мав квартиру, дуже часто було чути прокльони незадоволених кредиторів. Він водив на квартиру вуличних дівчат або посилав за ними свого денщика. Залюбки грав у «фербля»{54}. Були певні підозри і здогади, що фельдкурат грає нечесно. Проте хто б узявся довести, що у широкому рукаві його військової ряси схований туз? В офіцерських колах його звали святим отцем.

До проповіді він ніколи не готувався і цим різнився від свого попередника, який раніш відвідував гарнізонну тюрму.

То була людина з божевільною ідеєю, що людей, ув’язнених в гарнізонній тюрмі, можна настановити на путь праведну з амвона. Той достойний курат побожно підкочував очі.

Розтлумачував арештованим, що потрібна реформа законів про повій та неодружених матерів, і розводився про виховання незаконнонароджених дітей. Його проповіді були абсолютно абстрактні і не мали жодного зв’язку з сучасним становищем, тобто просто викликали нудьгу.

Зате фельдкурат Отто Кац виголошував проповіді, на які всі нетерпляче чекали.

Це була урочиста хвилина, коли шістнадцяту камеру в самих кальсонах вели у каплицю. Вдягнути їх — значило ризикувати, що хтось із них втече. Двадцять білих підштанків, як ангелів, поставили під амвоном. Дехто, кому усміхнулося щастя, жував недопалки, знайдені по дорозі, бо, звичайно, не було кишені, де б їх можна було сховати.

Навколо них стояли інші в’язні гарнізону і милувалися з двадцятьох підштанків під амвоном, куди, видзвонюючи острогами, видряпався фельдкурат.

— Habacht![33] — ревнув він. — Моліться! Повторюйте всі за мною! А ти там, ззаду, мерзотнику, не сякайся в руку, ти ж бо в храмі Божім! Якщо не перестанеш, накажу тебе замкнути. Гей, ви, волоцюги, чи не забули ще «Отче наш»? Ану, спробуємо!