Пригоди бравого вояки Швейка

Скромне слівце зухвалого редактора

Гадаю, що в багатьох українських читачів чимало приємних асоціацій пов’язано з образом бравого вояки Швейка. Для мене ж особисто ще з глибокого дитинства, відколи я почав читати грубші книжки, Швейк став одним із найулюбленіших літературних персонажів. Маю надію, що в таких своїх симпатіях я не був одиноким, адже популярність Швейка серед читаючої публіки важко переоцінити. Та й у військових таборах в Ізяславі, де я вимушено здобував офіцерський чин, багато хто називав мене чомусь саме Швейком. Підстав для такого «хрещення» не бракувало, бо до військових обов’язків я таки ставився по-швейківськи.

У кожної зацікавленої особи, мабуть, є своє приватне ставлення до Швейка — певний тип стосунків із літературним персонажем. Для мене ж образ Швейка доволі тісно пов’язаний із моєю славістичною долею, у дещо формальному вимірі, проте із приватними векторами. Адже науковим керівником моєї кандидатської дисертації був Сергій Васильович Нікольський, видатний московський славіст, один із найбільших авторитетів у гашеко- і швейкознавстві. Та ще й його зовнішня постава в мене постійно асоціювалася із візуальним образом Швейка. А науковим керівником моєї університетської дипломної роботи був Володимир Андрійович Моторний, визначний львівський славіст, авторитет у багатьох галузях. Саме у довірчих розмовах із ним я остаточно утвердився в рішенні здійснити нову власну редакцію Гашекових «Пригод бравого вояки Швейка» в перекладі Степана Масляка, а також — у потребі доповнити дане видання продовженням, що його дописав Карел Ванєк. Зрештою, про цей додаток є нагода взнати докладніше із післямови проф. В. Моторного. Історія українських перекладів «Пригод бравого вояки Швейка» Ярослава Гашека фрагментарно почалася ще від 20-х років XX століття. А вже в 30-х роках повний переклад з’явився чотирма частинами у Львові. Перша частина в перекладі О. Залужного (псевдонім Ю. Шкрумеляка) вийшла в ілюстрованому видавництві «Луна» (1930), а всі решта — в перекладі М. Зорка (псевдонім М. Топольницького) в бібліотеці «Воєнні спомини» (1930, 1932, 1936). До речі, четверта частина була доповнена продовженням К. Ванєка в перекладі того ж таки М. Зорка, і саме вона покладена в основу нашого додатку.