Пригоди бравого вояки Швейка

— І звичайнісінькі лойові шкварки можна їсти, поки вони ще теплі, — оповідав один, який лежав тут із хронічним катаром шлунка. — Коли лій починає шкваритися, їх треба видушити досуха, посолити, посипати перцем, і, я вам скажу, ніякі гусячі шкварки їм тоді не пара.

— Обережно там з гусячими шкварками. Свинячим шкваркам вмитися треба перед ними, — сказав чоловік з раком шлунка. — Нема нічого смачнішого за гусячі шкварки. Ясно, їх треба шкварити, аж поки не стануть золотистими, як це роблять жиди. Беруть жирну гуску, здирають сало разом із шкірою і смажать.

— А знаєте, ви помиляєтеся щодо цих свинячих шкварок, — зауважив Швейків сусіда. — Звичайно, я говорю про шкварки з домашнього сала, або, як їх називають, домашні шкварки. На колір вони не брунатні і не жовті. Це мусить бути щось середнє між цими двома відтінками. Такі шкварки не повинні бути ні надто м’які, ні надто тверді, і нізащо не мусять хрумтіти, бо тоді вже вони перепалені. Вони мусять танути на язиці, але вам не повинно при цьому здаватися, ніби сало тече по вашому підборідді.

— А хто з вас їв шкварки з кінського сала? — почувся чийсь голос, але ніхто не відповів, бо в палату вбіг фельдшер.

— Всі на ліжка! Сюди йде якась велика княгиня. Не показуйте брудних ніг з-під ковдри!

Навіть сама велика княгиня не могла б увійти з такою пишністю, як це зробила баронеса фон Боценгейм. За нею ввалився цілий почет, в ньому не бракувало навіть і лазаретного рахівника. У цих відвідинах він вбачав таємничу руку ревізії, яка відірве його від повного жолоба в тилу і кине на поталу шрапнелі десь під дротяні загородження на фронті.

Він був блідий, але ще блідіший був лікар Ґрюнштейн.

Перед його очима танцювала маленька візитна картка старої баронеси з титулом: «Вдова генерала», і все те, що могло бути пов’язане з цим титулом: зв’язки, протекції, скарги, переведення на фронт та інші загрозливі речі.

— Ось і Швейк, — сказав лікар з удаваним спокоєм, привівши баронесу фон Боценгейм до Швейкового ліжка. — Зносить усе дуже терпеливо.

Баронеса фон Боценгейм сіла на приставлений до Швейкового ліжка стілець і сказала:

— Чеський фояк, тобрий фояк, калік-фояк, пути топлесний фояк, я туже любиф чеський австріяк. — При цьому вона гладила Швейка по неголеному обличчі і продовжувала: — Я читала фсі газет, я вам принести хамати, кусайт, смоктайт, курить, чеські фояк — топрий фояк! Johann, kommen Sie her![20].

Камердинер, який нагадував своїми скуйовдженими бакенбардами розбійника Бабінського{48}, притягнув до ліжка чималий кошіль, тоді як компаньйонка старої баронеси, висока дама з заплаканим обличчям, сіла до Швейка на ліжко і поправляла у нього за спиною солом’яну подушку, бо була переконана, що саме так належить поводитися з хворими героями.

Баронеса тимчасом виймала з кошеля подарунки. Дюжину смажених курчат, загорнутих у рожевий атласний папір і перев’язаних чорно-жовтою шовковою стрічкою, дві пляшки якогось лікеру, погіршеної через війну якості, з етикеткою «Gott, strafe England»[21].