Пригоди бравого вояки Швейка

— Не хочу, щоб мене ненавиділи за насильство, — сказав цей учитель сам собі і преспокійно вкрав годинника. Насамперед лікарі обслідували його психічний стан, але коли він заявив, що таким чином хотів розбагатіти, його відправили в гарнізонну тюрму.

Таких людей було багато. Вони сиділи в гарнізоні за крадіжку або шахрайство — ідеалісти і неідеалісти. Люди, які вважали військову службу джерелом особистих прибутків, різні там військові бухгалтери, тилові і фронтові старшини, що чинили всілякі ошуканства з харчуванням і з солдатською платнею, а крім них, дрібні злодії, в тисячу разів чесніші за тих харцизників, які їх сюди засадили. Тут же в гарнізонній тюрмі сиділи і солдати за різні провини чисто військового характеру: за порушення дисципліни, за спробу підняти заколот, за дезертирство. Окремо слід назвати політичних в’язнів. З них 80 відсотків було зовсім невинних, а з цих знову таки 99 відсотків — засуджували.

Апарат військових слідчих був неперевершений. Такий судовий апарат має кожна держава, що опинилася перед загальним політичним, господарським і моральним занепадом.

Ореол колишньої сили і слави оберігався судами, поліцією, жандармерією і бандою продажних донощиків. У кожній військовій частині Австрія мала своїх шпиків.

Вони доносили на своїх товаришів, хоч і спали поруч них, на одних нарах, а під час походу ділилися шматком хліба.

Для гарнізонної тюрми постачала матеріал також державна поліція — пани Кліма, Славічек{50} і К°. Військова цензура спроваджувала сюди авторів кореспонденції між фронтом і тими, кого вони залишили вдома в розпачі. Жандарми приводили сюди і зовсім літніх селян, які жили вже на утриманні дітей. Вони посилали на фронт листи, намагаючись в них втішити своїх рідних або змальовуючи хатні злидні, а військовий суд пришивав їм за це зраду і вліплював по дванадцять років ув’язнення.

З градчанської гарнізонної тюрми дорога вела через Бржезов на Мотольський плац. Попереду, в супроводі багнетів, ішла людина в наручниках, а за нею їхав віз із домовиною. І на Мотольському плацу звучала уривчаста команда: «An Feuer!»[29].

А потім по всіх полках і батальйонах зачитували ще один полковий наказ про розстріл призовника. А як же інакше? Таж він посмів збунтуватися, бо пан капітан ударив шаблею його жінку, коли вона, прощаючись, ніяк не могла відірватися від чоловіка.

А в гарнізонній тюрмі трійця — штабний тюремний наглядач Славік, капітан Лінгарт і фельдфебель Ржепа, на прізвисько «кат» — виконували свою роботу. Скільки то людей вони затовкли на смерть по тюремних одиночках!

Можливо, капітан Лінгарт і в республіці продовжує залишатися капітаном. Я бажав би тоді, щоб йому зарахували роки служби в гарнізоні. Славікові і Клімові державна поліція ці роки вже зарахувала. Ржепа повернувся до цивільного життя і своєї давньої професії майстра-муляра.