Пригоди бравого вояки Швейка

— Ого, вже почалось! Залив більма як треба, — радісно шепотів Швейків сусіда.

— Терниста путь гріха, ідіоти, це путь боротьби з пороками.

Ви блудні сини, тому ви волієте валятися в одиночці, краще ніж навернутися до Отця нашого небесного. Вище підніміть і вп’яльте свої очі у висоту небес і переможете; мир, хулігани, оселиться в душах ваших. Я попереджаю, щоб там, ззаду, не фиркали. Ви не кобили і не в стайні, а в храмі Божому. Звертаю на це вашу увагу, голуб’ята. На чому ж я зупинився? Ja, über den Seelenfrieden, sehr gut![34] Запам’ятайте собі, тварюки, що ви люди і мусите дивитись крізь темну хмару в далекий простір і усвідомити одне: все триває тут лише до часу, а тільки один Бог вічний. Sehr gut, nicht wahr, meine Herren?[35] Я б мав день і ніч за вас, йолопи, молитися, щоб милосердний Бог влив свою душу у ваші холодні серця і своїм святим милосердям змив усі ваші гріхи, і ви на віки вічні стали його чадами, щоб вас, харцизників, не обійшов він любов’ю своєю. Але ви помиляєтеся. Я вас до цього раю вести не буду.

Фельдкурат гикнув.

— Ні, не буду, — повторив він уперто, — і нічого для вас не зроблю, мені це і на думку не спаде, бо ви непоправні ледарі. Вашими дорогами не поведе вас доброта Господня, подих Божої любові вас не овіє, бо Господу Богу і на думку не прийде морочитися з такими лотрами. Чуєте ви там, у кальсонах?

Двадцять підштанків глянули вгору і в один голос промовили:

— Сміємо доповісти, чуємо.

— Не досить тільки чути, — продовжував свою проповідь фельдкурат, — у темній хмарі життя Божий усміх не втішить вашої скорботи, телепні, бо Божа доброта також має свої межі, а ти, дурний муле, там ззаду, не захлинайся, бо замкну тебе в карцер, аж почорнієш. І ви там унизу не думайте, ви не у корчмі. Милосердю Божому нема кінця-краю, але воно лише для порядних людей, а не для покидьків людського суспільства, які не керуються ані його законами, ані військовим статутом.

Це я вам і хотів сказати. Молитися ви не вмієте і думаєте, що ходити до каплиці — це якась комедія, що тут якийсь театр або кінематограф. Але я вам виб’ю це з голови, і ви не думатимете, буцімто я тут лише для того, аби вас розважати і смішити. Порозсаджую вас, лобуряки, по одиночках, ось що я вам зроблю. Тільки гаю час із вами і бачу, що це все на вітер. І якщо б тут замість мене був сам фельдмаршал або архієпископ, ви не розкаєтеся і не навернетеся до Бога, і все ж ви колись згадаєте, що я вам не був ворогом.

З шеренги підштанків почулося хлипання. Це ридав Швейк.

Фельдкурат глянув униз. Там стояв Швейк і втирав кулаком очі. Навколо всі радісно притакували.

Фельдкурат продовжував, указуючи на Швейка:

— Хай кожний бере приклад із цієї людини. Що він робить? Плаче. Не плач, кажу тобі, не плач. Ти прагнеш кращим стати? Та це тобі, хлопче, не так легко вдасться. Тепер плачеш, а коли звідсіля повернешся до камери, знову будеш гультяєм, як і раніше. Ти ще, голубе, багато мусиш поміркувати про безконечне милосердя і Божу милість. Довго ще дбати, поки грішна твоя душа знайде на світі добру путь, якою повинна йти. Сьогодні перед нами розревівся один із вас. Він хоче повернутися на путь праведну, а ви, решта, що робите? Зовсім нічого. Ось там один щось жує, немов його батьки були жуйними тваринами. А ось там в храмі Божому шукають за коміром воші. Невже ж не можете пошкрябатися вдома, а лишаєте цю забаву аж на службу Божу. А де ваші очі, пане штабний наглядачу? Таж ви всі солдати, а не якісь там придуркуваті цивільні. Ваш обов’язок поводитися так, як це личить солдатам, хоча б і в костелі. Киньтеся, грім би вас побив, шукати Бога, а воші шукатимете вдома. На цьому я скінчив, гультіпаки, і прошу, щоб на відправі ви поводилися пристойно, а не так, як минулого разу, коли позаду вимінювали один одному казенну білизну за хліб і жерли його при піднесенні святих дарів.