Артеміс Фаул. Місія в Арктику
- Автор: Колфер Оуэн
- Серия: Artemis Fowl #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 966-661-554-1
- Переводчик: Олександр Миколайович Мокровольський
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Артеміс Фаул. Місія в Арктику». Краткое содержание книги:
Каррере заворожено витріщився на видовище, й Лаккей скористався хвилинною неуважністю горе-нишпорки, щоб його обеззброїти.
— Запускай двигуни, — прохрипів тілоохоронець у закріплений на горлі мікрофон. — За кілька хвилин сюди вдереться «Сюрте». Цей кентаврійський захист зупиняє світло, але не звук.
— Все зрозуміла. А що з мсьє Каррере?
Лаккей кинув ошелешеного парижанина на килим.
— Зараз ми з Люком любенько побесідуємо.
Каррере наче вперше усвідомив, де перебуває.
— Хто ви? — промимрив він. — Що діється?
Лаккей роздер сорочку на грудях невдахи й поклав долоню йому на груди в районі серця. Пора застосувати знання, отримані колись від японської наставниці мадам Ко.
— Не хвилюйтесь, мсьє Каррере. Я — лікар. Стався нещасний випадок, але нині ви в цілковитій безпеці.
— Нещасний випадок? Нічого такого не пам’ятаю.
— Це через пережите потрясіння. Все гаразд, але я зобов’язаний перевірити ваші життєво важливі функції.
Лаккей натис великим пальцем на Люкову шию, намацуючи артерію.
— Зараз я поставлю вам кілька запитань, щоб переконатися, чи немає у вас струсу мозку.
Люк не заперечував. Та й хто б посмів заперечувати двометровому євразійцеві з мускулатурою, як у статуї Мікеланджело?
— Вас звати Люк Каррере?
— Так.
Лаккей зосередився. Спочатку — як б’ється серце. Нормально. Тепер — сонна артерія. Пульс добре промацується, абсолютно рівний, попри все, що сталося.
— Ви — приватна нишпорка?
— Я волію, щоб мене називали детективом.
Частота пульсу не підвищилась. Отже, допитуваний говорить правду.
— Ви коли-небудь продавали батарейки таємничому покупцеві?
— Батарейки? Ні, ніколи! — запротестував Люк. — Стривайте, та що ви за лікар такий?
Частота пульсу миттєво підстрибнула вгору. Ось тепер цей чоловік брехав.
— Відповідайте на мої запитання, мсьє Каррере, — настійливо порадив Лаккей. — Ще одне запитання, останнє. Ви коли-небудь вступали у ділові стосунки з гоблінами?
Умить полегшення розлилося по Люковому тілу. Поліція ж ніколи й нікого не питає про казкових персонажів.
— Ви що, божевільний? З якими такими гоблінами? Не розумію, про що ви…
Лаккей заплющив очі, зосередивши всю увагу на ударах пульсу під його долонею та великим пальцем. Люків пульс повернувся до норми. Цього разу нещасний говорив правду. Він таки ніколи не мав стосунків з гоблінами — принаймні безпосередніх. Очевидячки, тріада Б’ва Кел була не настільки дурна.
Лаккей підвівся, поклав «скік-поскік» собі до кишені. Вже чути було, як на вулиці виють поліційні сирени.
— Гей, лікарю! — запротестував Люк. — Ви що, вже йдете? А як же я?
Лаккей подивився на нього холодним поглядом.
— Я б узяв тебе з собою, але ж поліції схочеться розпитати, чому підлога у твоєму помешканні встелена фальшивими грішми, — сказав Лаккей і зник за дверима.
Приголомшено роззявивши рота, Люк Каррере витріщився йому вслід. Він, звісно, розумів, що треба б тікати. Негайно! Але свої останні заліки з бігу Люк складав ще в сімдесятих роках минулого сторіччя, а відтоді й п’ятдесяти метрів не пробіг. Та й ноги раптом стали мов кисіль. І це — від однієї лише Думки про вельми тривалий термін ув’язнення.
Розділ 7
ДВА ПЛЮС ДВА
Начальницький палець Корча вказував просто на Холлі.
— Мої вітання, капітане. Тобі знову вдалося вгробити шмат легіонської техніки.
Але Холлі вже мала готову відповідь.
— Це не зовсім моя провина, пане. Той багноїд перебував під дією гіпнотичних чарів, а ви ж самі звеліли мені не покидати шатла. Тож я й не змогла вконтролювати ситуацію.
— Точно в ціль! — докинув свої п’ять копійок О’Гир. — Чудова відповідь. До того ж тут нема про що непокоїтись. У «відбий-промені» вмонтовано пристрій самознищення — як і в будь-якому приладі, що я створюю для бойових дій.
— Помовч, цивільний! — гаркнув командувач.
Але в окрикові командувача не було злості. Нині він відчував полегшення — як і всі вони. Загрозу людського вторгнення відведено, і при цьому навіть ніхто не загинув.
Нині вони сиділи в залі для нарад, де зазвичай засідали всякі цивільні комітети. Як правило, всі важливі наради проводилися в оперативному центрі Легіону, але його керівництво поки що не готове було запросити Артеміса Фаула в той нервовий вузол оборони підземного світу.