Артеміс Фаул. Місія в Арктику
- Автор: Колфер Оуэн
- Серия: Artemis Fowl #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 966-661-554-1
- Переводчик: Олександр Миколайович Мокровольський
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Артеміс Фаул. Місія в Арктику». Краткое содержание книги:
Берег річки був безлюдний. Лаккей ступив на пішохідну доріжку, що вела понад Сеною, і подався на захід, у бік району Сен-Жермен.
Праворуч неквапливо пропливав прогулянковий пароплавчик, що віз на борту близько сотні туристів. Лаккей машинально прикрив обличчя широкою долонею — на той випадок, якби одна чи й декілька туристських камер виявилися спрямовані в його бік.
По кам’яних сходинках тілоохоронець піднявся на набережну. За його спиною стримів у небо гострий шпиль собору Нотр-Дам, а ліворуч розтинав хмари уславлений силует Ейфелевої вежі. Лаккей упевнено перейшов вулицю і подався далі, киваючи зрідка французкам, які зупинялись повитріщатися на нього. Йому був знайомий цей район Парижа — саме тут колись він прожив місяць, оклигуючи після виконання особливо небезпечного завдання для французької секретної служби.
Лаккей звільна звернув на рю Жакоб. Навіть у таку ранню годину машини, легкові й вантажні, сунули по вузькій вулиці суцільним потоком. Водії тиснули на клаксони й вихилялися з вікон салонів, демонструючи невтримний галльський темперамент. Мопеди спритно снували поміж авто. Ось через вулицю перебігла зграйка гарненьких дівчат. Лаккей усміхнувся. Париж… Він уже й почав забувати, яке юно, це місто.
Нове помешкання Каррере знаходилося на рю Бонапарт. Район Сен-Жермен вважався вельми престижним. Більшість парижан і за рік не заробляли стільки, скільки коштувало винайшли тут квартиру всього на один місяць. Замовивши у кав’ярні «Бонапарт» каву й рогалик, Лаккей зручно розташувався за столиком на вулиці. За його розрахунками, звідти мав чудово проглядатися балкон помешкання мсьє Каррере.
Чекати довелося не дуже довго. Не спливло й години, як на балкон вийшов кремезний парижанин і, спершись на візерунчасте поруччя, постояв там кілька хвилин, демонструючи своє обличчя то в фас, то в профіль. Що було вельми люб’язно з його боку.
В Лаккеєвому вусі пролунав Холлін голос:
— Це наш хлопець. Він сам-один?
— Поки що не знаю, — пробурмотів тілоохоронець, прикриваючи рота долонею.
Приклеєний до його горла мікрофончик тілесного кольору вловлював будь-які звукові коливання, трансформуючи їх у слова й передаючи ельфині-капітану.
— Секундочку!
Лаккей розчув клацання клавіатури, а тоді зненацька заіскрила встановлена на його зіниці камера. Тим оком, що було з камерою, він почав сприймати зовсім інший спектр.
— Теплочутливе бачення, — повідомила Холлі. — Гарячому відповідає червона барва, а холодному — синя. Не надто потужна система, але її лінза повинна легко просвітити зовнішню стіну будинку.
Лаккей підвів голову й став уважно вдивлятись у стіни поверху, де мешкав Каррере. В його помешканні тілоохоронець виявив три червоні предмети. Одним було серце Каррере — яскраво-червоне пульсування посеред рожевого тіла. Другим предметом виявився чи то чайник, чи то кавник, а третім — телевізор.
— О’кей. Усе чисто — я входжу.
— Згода. Але дій обережно. Надто все гладенько стелеться.
— Добре.
Лаккей перетнув бруковану вулицю й підійшов до чотириповерхового житлового будинку. Біля дверей він побачив переговорний пристрій, але самі двері навішено в дев’ятнадцятому сторіччі, тож вони легко вискочили з завісів, коли на них натисло в потрібному місці дуже плече.
— Я всередині.
На східцях угорі затупотіли ноги — хтось спускався. Лаккей тим не дуже перейнявся, однак про всяк випадок поклав долоню на руків’я пістолета. Хоча навряд чи знадобиться. Навіть найвідчайдушніші юні задираки воліли обходити Лаккея десятою дорогою. Найбільше враження справляв, либонь, його безжальний погляд. Хоча вражав і зріст — добрих два метри.
З-за рогу вийшов гурт підлітків.
— Excusez-moi, — вибачився Лаккей, чемно даючи молодим дорогу.
Дівчата захихотіли. Хлопці люто витріщилися на здоровила. Один, із бровами, що зрослися в одну, схожий на регбіста, хотів був кинути щось зухвале. І тоді Лаккей підморгнув йому. Це підморгування було особливе, бо виражало змовницьке вітання й водночас навіювало жах. «Регбіст» так і пройшов, не випустивши й пари з вуст.
Без пригод Лаккей піднявся на четвертий поверх. Апартаменти Каррере розходилися від рогу будинку на два боки. Дві стіни майже суцільних вікон. Дорого, дуже дорого.
Тілоохоронець почав міркувати, як би його без зайвого шелесту проникнути у приміщення, коли раптом помітив, що двері прочинені. Як правило, це означало одне з двох: або всередині не лишилося нікого живого, щоб їх зачинити, або… на вас чекають, коли не чигають. Лаккеєві не сподобався жоден із тих варіантів.