Артеміс Фаул. Місія в Арктику
- Автор: Колфер Оуэн
- Серия: Artemis Fowl #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 966-661-554-1
- Переводчик: Олександр Миколайович Мокровольський
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Артеміс Фаул. Місія в Арктику». Краткое содержание книги:
— А ви хіба не підете з нами, капітане? — запитав Артеміс.
— У мене інший наказ, — осміхнулася Холлі. — Більш за все це схоже на пастку. Хто знає, що може чекати на нас там, за дверима? Вам добре — ви можете прикинутися звичайними туристами з Ірландії. Таких, як ви, по місту ходять юрби.
— Гаразд, нам добре. А якісь ниточки для пошуків ви нам даєте?
Холлі вставила диск у комп’ютер.
— О’Гир підключав свій сітківкоскан до затриманого гобліна. Все свідчить про те, що він бачив ось цього багноїда.
Ельфиня вивела на екран фотографію.
— О’Гир знайшов у своїх інтерполівських файлах деяку інформацію про цього типа. Звати його Люк Каррере. Адвокат, позбавлений права займатися юридичною діяльністю. Нині підробляє приватним розшуком.
Холлі надрукувала картку.
— А ось його адреса. Він щойно переїхав у шикарні нові апартаменти. Можливо, це й не має жодного стосунку до нашої справи, але принаймні хоч є з чого почати. Мені потрібно, щоб ви його знерухоміти й піднесли йому до очей ось цю річ.
І Холлі передала тілоохоронцеві предмет, схожий на годинник аквалангіста.
— Що це? — запитав Лаккей.
— Це пристрій зв’язку, який передає не лише звук, а й зображення. Ви піднесете це до обличчя Каррере, і я просто звідси за допомогою гіпнотичних чарів витягну з нього інформацію. До речі, в цій машинці установлено також одну з останніх О’Гирових придумок — персональний захисний екран «відбий-промінь». Дослідний екземпляр, до вашого відома. Вам випадає честь його випробувати. Якщо доторкнутись до екранчика комутатора, мікрореактор відразу створить довкола вас сферу трифазного світла. Діаметр — два метри. Твердих предметів вона не зупинить, зате надійно захистить від лазерних чи паралізувальних розрядів.
— Гмм, — з сумнівом протяг Лаккей. — У нас на поверхні не часто вдаються до бластерів та паралізаторів.
— Ну то не вдавайтесь до них. Мені яке діло?
Лаккей уважно розглянув крихітний пристрій.
— Двометровий діаметр захисної сфери? Отже, радіус — один метр… А як руки-ноги не вміщаються, тоді що?
Капітан Куць жартівливо боксонула тілоохоронця в живіт.
— Моя порада здоровилу: скрутись калачиком!
— Дякую за цінну пораду, — мовив Лаккей, застібаючи ремінець на зап’ясті. — Гаразд, я пішов, а ви двоє постарайтесь не повбивати одне одного, поки мене не буде.
Артеміс здивувався, що з ним траплялося вкрай рідко.
— Поки тебе тут не буде? Невже ти хочеш, щоб я пас задніх?
Лаккей показав на своє око.
— Не хвилюйтесь, пане, ви все побачите через камеру, що на моїй райдужці.
Кілька секунд Артеміс не міг заспокоїтись, та нарешті знову сів у крісло другого пілота.
— Я розумію. Я тебе тільки затримуватиму, а що раніше ми виконаємо це завдання, то швидше вирушимо на пошуки мого батька.
— Звісно, якщо ви наполягаєте…
— Ні. Зараз не час для дитячих забаганок.
Лаккей лагідно усміхнувся. Артеміса можна було звинуватити багато в чому, але тільки не в схильності до дитячих забаганок.
— Скільки даєте мені часу?
Холлі здвигнула плечима.
— Скільки треба буде. Очевидно, що швидше, то краще для всіх. А особливо, — тут вона кинула погляд на Артеміса, — для його батька.
Незважаючи ні на що, Лаккей почувався чудово. Це ж була основа самого життя — полювання. Хоча, звісно, від часів кам’яного віку дещо змінилось — зокрема лук і стріли перетворилися на великий напівавтоматичний пістолет. Але основне правило залишалося незмінним: виживає найдужчий. А Лаккей не мав і тіні сумніву, що найдужчий тут він.
Дотримуючись Холліних інструкцій, він добувся до службових східців і швидко піднявся до металевих дверей. Тут зупинився й зачекав, поки червоне світло над дверима змінилося на зелене. Безшелесно ковзнули вбік добре замасковані двері. Тілоохоронець обережно вийшов на вулицю, сподіваючись, що під мостом і справді нікого немає, а то б йому непросто було удати безпритульного блукача. Навіть французькі волоцюги — клошари — не носять костюмів від модних кутюр’є.
Лаккей відчув, як прохолодний вітерець овіяв йому чисто виголену маківку. Скільки ж це часу він пробув там, під землею? Кілька годин? А як приємно після всього цього вдихнути свіжого ранкового повітря! Тепер Лаккей легко міг уявити, що відчувають ельфи та інші чарівні істоти, витіснені людьми зі свого звичного середовища під землю. Хоча, судячи з того, Що Лаккей побачив під землею, люди навряд чи змогли б довго чинити опір Чарівному Народові, якби той надумав повернути собі те, що належало йому споконвіку. Але, на щастя для людства, під землею мешкали миролюбні істоти, які не були морально готові убивати рухоме заради повернення нерухомості.