Артеміс Фаул. Місія в Арктику
- Автор: Колфер Оуэн
- Серия: Artemis Fowl #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 966-661-554-1
- Переводчик: Олександр Миколайович Мокровольський
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Артеміс Фаул. Місія в Арктику». Краткое содержание книги:
Іноді голос звертався до Люка і з іншими проханнями. Просив, наприклад, добути пожежні костюми. Ха, та які проблеми? Це вирішувалось одним телефонним дзвінком. Через півроку Люк Каррере переїхав з однокімнатної контори в шикарні апартаменти у престижному районі Сен-Жермен. Природно, що ним відразу ж зацікавилися і французька розшукова поліція «Сюрте», й Інтерпол. Але Люк про це й не підозрював, тільки усвідомлював, що вперше в своєму жалюгідному житті загрібає гроші лопатою.
Одного ранку він побачив на мармуровій стільниці свого нового письмового стола ще один пакунок — цього разу більший, важчий. Утім, Люк не стурбувався. Ну, більше грошей надіслали, що ж іще?
Він розкрив коробку й побачив усередині алюмінієву валізку й ще один пристрій зв’язку. І знову ті самі очиці, той самий голос…
— Bonjour, здоров, Люку. Як справи?
— Віеn, непогано, — радо відповів колишній детектив, загіпнотизований з першого ж слова.
— Сьогодні я маю для тебе особливе доручення. Зроби так, як я скажу, й тобі ніколи більше не доведеться потерпати через гроші. Інструмент лежить у валізці.
— Але що це? — трохи злякано запитав колишній детектив, відкривши валізку.
«Інструмент» надто вже скидався на зброю, і тут виявилися безсилими навіть Дрюкові гіпнотичні чари, досить-таки слабенькі. Гіпноз гіпнозом, а натура натурою. Паризька нишпорка був шалапут, дрібний шахрай, але ж не вбивця.
— Це такий особливий фотоапарат, Люку. Якщо ти натиснеш на он ту карлючку, схожу на спусковий гачок, апарат зробить фотознімок, — пояснив Дрюк.
— О-о… — тільки й протяг Люк Каррере.
— Незабаром до тебе зайдуть мої друзі. І я хочу, щоб ти їх сфотографував. Це у нас така гра.
— А як я дізнаюся, що то твої друзі? — спитав Люк. — У мене буває багато гостей.
— Вони цікавитимуться батарейками. Якщо мої друзі запитають тебе про батарейки, то ти їх і сфотографуєш.
— Авжеж. Славно!
І справді славно. Хіба може Голос просити його про щось погане? Голос — його найліпший друг.
Холлі провела «стукалку» через останній відтинок шахти. Спеціальний датчик, установлений на носі шатла, увімкнув посадкові вогні.
— Гмм, — протягла Холлі.
Артеміс, примружившись, визирнув назовні крізь кварцове лобове скло.
— Є проблеми?
— Та ні… Просто ці вогні не повинні вмикатись. Цей термінал знеструмлено ще в минулому сторіччі.
— Попрацювали наші друзі гобліни?
Холлі насупилась.
— Сумніваюсь. Вони навіть світловий куб ушістьох вкручують. А щоб підвести освітлення до посадкового майданчика, потрібні особливі знання. Ельфійські знання.
— Отже, справа не така й проста, — виснував Артеміс. Коли б він мав бороду, то багатозначно погладив би її при цьому. — Чую дух зради. Лишилося тільки знайти того, хто мав доступ до цієї технології та підстави продати її гоблінам.
Холлі повернула ніс шатла до посадкових вогнів.
— Це ми дуже швидко з’ясуємо, — процідила ельфиня. — Ви тільки приведіть до мене ту людинку, котра торгувала з гоблінами, і я витягну з неї правду. Перед моїми гіпнотичними чарами він не встоїть.
Шатл пришвартувався, і повітря з гучним сичанням вихопилося з-під гумової манжети, що герметично охопила корпус «човника», зм’якшивши посадку.
Лаккей зіскочив зі свого крісла ще до того, як згас напис «Розщебніть ремені безпеки». Тілоохоронцеві хотілося мерщій розім’ятись.
— Тільки ж нікого не вбивайте! — застерегла Холлі. — У Підземної поліції інші методи. Затямте принаймні ось що: мертві багноїди не викажуть нам своїх спільників.
Ельфиня понатискала на якісь кнопки й вивела на екран шатла карту. Це був план старої частини Парижа.
— Отже, — провадила вона, показуючи на один із мостів через Сену, — ми перебуваємо ось тут. Під цим мостом, за шістдесят метрів від Нотр-Даму. Я маю на увазі собор — не футбольну команду. Термінал замасковано під опору моста. Ви зупинитеся перед дверима й зачекаєте, поки я дам вам зелене світло. Тут нам слід бути обачними. Бракувало тільки, щоб хтось із парижан побачив, як ви виходите з суцільної цегляної стіни.