Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Надія на зцілення від чарів знову вислизнула від Злати. Дівчина опинилася лялькою в руках бридкого розбещеного дівчиська.
Розділ 26
Лялька
Кімната Ліни знаходилася на другому поверсі багатого особняка. Опинившись у світлій, просторій дитячій, Злата подумала, що потрапила до палацу. Білосніжні меблі з позолотою, ліжко під легеньким балдахіном, перські килими, на підлозі — вази з дивовижними квітами, незліченна кількість іграшок — усе говорило за те, що хазяйка кімнати ні в чому не знає відмови.
У великому кошику, згорнувшись калачиком, спав товстий рудий кіт.
Почувши кроки, він ліниво розплющив одне око, але побачивши хазяйку, виліз із затишного лігва, не кваплячись потягнувся і, підійшовши до дівчинки, потерся об її ноги.
— Йди геть, Маркізе, я тепер маю іграшку кращу за тебе, — Ліна штовхнула ногою ні в чому не винного кота, і той, ображено нявкнувши, заховався під канапою.
Дівчинка поставила Злату на підлогу й заходилася викидати з лялькової хатки колишніх мешканців.
Побачивши живу іграшку котисько пожвавішав. Його бурштинові очі, не мигаючи, витріщилися на дивину. Він крадькома вийшов зі своєї схованки і, з цікавістю принюхуючись, обережно, на напівзігнутих лапах почав наближатися до Злати. Дівчині стало моторошно. Гострі котячі зуби здавалися бідолашній іклами шаблезубого тигра, а кігті — сталевими шаблями. Злата мимоволі подалася назад. І раптом у домашньому ледарі прокинувся азарт мисливця. Хвіст звіра нервово посмикувався, а кігті в нетерпінні то показувалися з м’яких лапок, то ховалися знову. Помітивши, що Маркіз приготувався до стрибка, Ліна накинулася на нього.
— Тпрусь! Маркізе! Іди геть! Тпрусь! — вона затупала ногами на колишнього улюбленця й безжально прогнала його з кімнати.
Вигнаний з кошачого раю, Маркіз був змушений оселитися на кухні. До дитячої його більше не пускали, а Ліна зовсім перестала з ним бавитись. Кожного разу, коли рудий мисливець бачив винуватицю своїх нещасть, у його немигаючих жовтих очах спалахував злий вогник. Злата вважала за краще обминати його, знаючи, що нажила собі смертельного ворога.
Ліна поселила нову іграшку в ляльковому будиночку. Злата ніколи не бачила нічого подібного. Усе тут було як справжнє: ліжка, тумбочки, шафи, комоди, стільці. На столі стояла ваза з фруктами із пап’є-маше. На ляльковому трюмо лежали гребінці й щітки, а в одежній шафі висіли пишні лялькові сукні, які прийшлися Златі якраз до міри.
— Ти житимеш тут, — заявила Ліна. — Я давно хотіла ляльку, яка б розмовляла. До того ж, ти така гарненька.
Цілісінький день вередливе дівчисько не давало Златі ні хвилини спокою. Вона то переодягала, то годувала її, то примушувала стояти на поличці замість статуетки. Врешті-решт Злата не витримала:
— Послухай, я ж не лялька. Я жива.
Ліна насупилася й сердито примружившись, сказала:
— Ну й що з того, що жива? Мені тебе купили, і ти робитимеш те, що Я хочу!
— Ось як?! — Злата з викликом подивилася на осоружну мучительку.
Вона хотіла висловити все, що про неї думає, але осіклася: їй спала на думку цікава ідея. «Ні, нестерпна вреднухо, це ТИ робитимеш те, що Я хочу», — подумала лукава красуня, а вголос в удаваній покорі промовила:
— Добре, нехай буде по-твоєму.
Ліна не могла натішитися своєю новою лялькою: з нею було набагато цікавіше, ніж з іншими ляльками. Одного разу, коли вони грали в театр, Злата сказала:
— Як це нудно грати весь час не по-справжньому. Добре було б влаштувати справжню виставу, а ще краще — турнір. Ти стала б прекрасною принцесою, заради якої всі змагаються у майстерності, а я була б твоєю фрейліною.
— Чудово! Будемо грати в цю гру, — загорілася Ліна, але Злата відразу ж охолодила її запал.
— На жаль, це неможливо. Твої батьки не дозволять.
— Хай тільки спробують, — з погрозою в голосі промовило розбещене дівчисько. Воно не звикло відступатися від задуманого. — То що для цього потрібно?
— Справжні дрібниці. Треба скликати з усіх кінців королівства музикантів. Нехай вони возвеличать твою красу, а ти вирішиш, кому подарувати червону троянду, — лукаво посміхнулася Злата.
Ліна була в захваті від нового задуму, проте з її батьком ледь не стався серцевий напад. Забави дочки коштували йому дедалі дорожче. Спочатку він навідсіч відмовився запрошувати артистів, але через пару днів здався. І ось з усіх куточків країни до особняка стеклися співаки й музиканти. Злата з завмиранням серця оглядала натовп, шукаючи очима свого коханого, але, на жаль, він так і не з’явився.