Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Упоравшись, він потягнув за ланцюжок, щоби злити воду, і тільки-но збирався вийти, як нараз почув у коридорі кроки. Хтось відчиняв і знову зачиняв класні двері — по черзі, одні за одними. Кроки наближалися.
У Бастіяна мало серце не вистрибнуло з грудей. Де сховатись? Він стояв, заціпенівши.
Двері до туалету відчинялися — на щастя, відчинилися так, що прикрили собою Бастіяна. Увійшов шкільний сторож. Він зазирав у кожну кабінку. Дійшовши до тієї, де ще стікала вода і похитувався ланцюжок, він на мить вражено застиг. Тоді щось буркнув. Одначе, зауваживши, що вода перестала текти, знизав плечима і вийшов. Його кроки завмерли на сходах.
Увесь цей час Бастіян не наважувався навіть дихнути, але тепер глибоко відітхнув. Уже виходячи, помітив, як трусяться коліна. Тишком-нишком, але прожогом Бастіян промчав коридором із помальованими у шпинатовий колір дверима класних кімнат, тоді — сходами нагору і прошмигнув у комірчину. І тільки коли знову зачинив двері на ключ і на засувку, відітхнув з полегкістю. Перевівши дух, він знов умостився на своєму лежаку з гімнастичних матів, загорнувся у військові коци і взявся до читання.
Прокинувшись, Атрею почувався цілком здоровим і сповненим сил. Тому відразу сів.
Була ніч, та місяць світив дуже ясно. Атрею побачив, що лежить на тому самому місці, де свого часу впав коло щасте дракона. Фухур - тут же, біля нього, - дихав спокійно і глибоко. Здавалося, щасте дракон спить. Усі його рани загоїлися.
Атрею помітив, що його власним плечем теж хтось заопікувався. Його перев’язали, хоч сама пов’язка була не з тканини, а з зілля, з волокон і стебел рослин.
За кілька кроків від них у скелі виднілася маленька печерка. Вхід у печерку мерехтів тьмяним світлом.
Намагаючись не ворушити лівою рукою, Атрею обережно підвівся і підійшов до низенького входу. Нахилився - і побачив усередині приміщення, що виглядало наче кухня алхіміка, але в мініатюрі. Вглибині печерки у відкритому каміні потріскував веселий вогонь. Скрізь лежали і стояли тиглі та казанки, а також пляшки та колби якихось химерних форм. На полиці стосами були поскладані торбинки з різноманітним сухим зіллям. І столик, який стояв посередині, і решту меблів, вочевидь, було зроблено з кореневищ і пеньків. Загалом, це житло справляло враження надзвичайно затишного.
Допіру зачувши, як хтось кахикає, Атрею помітив, що у фотелі перед каміном сидить якийсь крихітний чоловічок. На голові він мав щось на кшталт капелюха з корінців, який нагадував вивернуту чашку люльки. Личко чоловічка теж було темно-брунатне і зморшкувате, точнісінько як те, що його він побачив над собою, отямившись уперше. Втім, у чоловічкя на носі сиділи великі окуляри, і, можливо, саме тому риси його обличчя тепер видовжилися і виглядали стривоженими. Чоловічок читав якусь велику книжку, ідо лежала в нього на колінах. Але тоді з іншої кімнати, яка містилася десь углибині печери, придибцяла друга малесенька постать, і Атрею відразу впізнав, що то якраз вона так ним опікувалася. Щойно тепер він розгледів, що це жіночка. Крім очіпка із зів’ялого листя, вона - так само, як і чоловічок у фотелі перед каміном, - мала на собі щось подібне до чернечої ряси, очевидно, теж зробленої з листя і трави. Вона щось вдоволено мугикала собі під ніс і потирала рученята, а тоді заходилася поратись коло казанка, який висів над вогнищем. Обидві людинки були ледве чи вищі за ногу Атрею від стопи до коліна. Було очевидно, що тут ідеться про представників широко розгалуженого сімейства гномів, хоч оці двоє і були доволі незвичайні на вигляд.
- Жінко, - заговорив чоловічок сварливим тонем, - не заступай мені світла! Ти перешкоджаєш мені в науці!
- Та хай тобі грець із твоєю наукою! - відрубала жіночка. - Кому вона здалася? Зараз важливо приготувати мій цілющий еліксир. Тим двом, котрі там, надворі, ще потрібно його пити.
- Тим двом надворі, - роздратовано заперечив чоловічок, - набагато потрібніші моя порада і моя допомога.
- Та про мене, - відказала жіночка. - Але тільки коли вони оклигають. Ану, відступися, старий!
Чоловічок, буркочучи, трохи посунувся на своєму фотелі.
Атрею кашлянув, щоби звернути на себе увагу. Двоє гномів повернули голови в його бік.
- Він уже одужав, - сказав чоловічок. - Тепер моя черга!
- Нічого подібного! - визвірилася на нього жіночка. - Я вирішую, хто тут здоровий, а хто ні. Твоя черга настане тоді, коли я скажу, що настала твоя черга!
Тоді вона звернулася до Атрею:
- Ми радо запросили би тебе увійти. Але для тебе тут трохи затісно. Ще хвильку! Я вже до тебе виходжу.
Вона ще щось розтовкла в малесенькій ступці, висипала її вміст до казанка. Потім помила руки і витерла їх об фартушок, примовляючи при цьому до чоловіка: