Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Мої ділові стосунки з Нарбутом були нечисленні. Один раз я заходив до нього з проханням зробити нову обкладинку для «Книгаря», заставки, кінцівки і назви відділів. Нарбут згодився, але через хворобу не встиг виконати своєї обіцянки. В числі 29—31 «Книгаря» уміщено його заставку (не вельми, як на нього, вдатну) з маркою видавництва «Час» (пісочний годинник і крила). «Як ви можете терпіти оту свою марку, пора зробити з неї щось путнє», — говорив він мені, тикаючи пальцем на справді безсилу і вельми аматорську марку видавництва. Обкладинку для «Антології римських поетів» Георгію Івановичу замовляв П. І. Зайцев. Робив її Нарбут уже тяжко хворий, лежачи в ліжку, на рисувальній дошці. Обкладинка вийшла строга й мила, і Г. І. любив коментувати її, з’ясовуючи нерівність овалу камеї і гострий свій підпис під медальйоном. Обидва талановиті наслідування цієї обкладинки роботи Кірнарського — до «Золотих богів» Косинки («Слово», 1922) і «Трофеїв» Ередія (ГІЗ, Ленінград, 1925) далеко нижчі за свій прототип. Не вважаючи на всю технічну вправність Кірнарського, це все-таки
Я прекрасно пам’ятаю дві мої розмови з Г. І. Нарбутом. Одна з них стосується до кінця 1919 року, друга до початку 1920. Я сидів у Нарбута ввечері коло столу, за яким він вголос обмірковував одну з графічних робіт, взятих, здається, «хліба ради насущного», і своїм звичаєм підтримував при тім легку несилувану розмову: лаяв друкарів за несмак та рутину, розповідав про друкування «Аполлона», про типографію «Сиріус», про так званий «єлизаветинський» шрифт, а закінчив заявою, що вінець своєї роботи графіка бачить в утворенні художнього шрифту, в якому має використати графічний стиль український XVII—XVIII вв. Взагалі українська книжка повинна виробити свої формати, свій тип обкладинки і свої шрифти: один на зразок єлизаветинського, тільки простіший, «без хвостів», другий тонкий, подібного ж рисунку, третій — для художніх видань — український бароковий. Але творити шрифт — то «велика морока»: треба опрацьовувати кожну літеру, кожну дрібницю приймати до відома, розміряти. Часу на те поки що немає. Але раніше чи пізніше, а за ту роботу він візьметься. У мене було враження, що Г. І. уже бачить всі свої шрифти в книзі, що він одразу міг би в олівцевім нарисі дати ту або іншу літеру, і тільки брак часу спиняє його.
Друга розмова — пізніша — розпочалася з питання про збірник пам’яті згаданого уже Лупи Грабуздова, який гадало в дуже обмеженій кількості примірників випустити видавництво «Друкар». Планувалися статті про рід, життьову та літературну кар’єру Лупи, спогади про нього, його мемуари, вірші, наукові твори. Нарбутові мала належати вся графічна сторона видання: обкладинка, заставки й кінцівки, портрети Лупи, силуети його приятелів (спеціально для того кожний з учасників збірника мусив фотографуватися на профіль в майстерні Аршеневського) і т. д. Георгія Івановича обходив, між іншим, план перебудування Грабуздівки, накиданий рукою Лупи. Пригадую одну деталь: проектуючи перебудування, славетний громадянин розпочинав з однієї надвірної будови не найпочеснішого призначення. Другий проект був такий: місячна ніч, силует півзруйнованого млина, що був колись основою матеріальних гараздів в родині Грабуздових-Грабузденків, і перед ним постать самого «неслужащого дворянина» в ораторській позі. Під малюнком мав іти мій текст «На умолчаніє мелниці фамілной»: