Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Текст був приготований в кінці березня і пересланий Г. І. Але чи приступив він до малюнка, я не знаю.
Тоді ж розмова перейшла і на Глухів, і Г. І. тепло й соковито розповів мені про одного із своїх учителів гімназіальних, у якого бував на хуторі, недалеко від Нарбутівки, в свої гімназіальні та студентські роки. Ночував він там серед саду, в альтані, яку учитель чомусь називав мезоніном. «Ти де будеш, Жорж, ночувати сьогодні, у домі чи в межоніні, — пригадував він стереотипну фразу свого господаря і заливався при тім безпосереднім дитячим сміхом. Він любив диваків, провінцію, свій рідний Глухів, і своїм незлим словом та щирим сміхом платив колоритній провінції за ту радість, яку вона давала його оку артиста.
Ця розмова була остання. Після неї я бачив Г. І. уже в труні, змученого, з піврозкритими губами, жовтого.
Похорон Г. І. випав, здається, не вельми імпозантно. Домовину його везли повз будинок Дворянського зібрання, де мала розташуватися Академія Мистецтв, на площадці, вкритій килимами. На Хрещатику народу зменшилося, а на Байковому кладовищі був порівнююче неширокий круг друзів Г. І., його співробітників та учнів. В місто прийшли поляки. Багато людей заклопотано було всякого роду невідкладними справами, — заходила знову непевна, тривожна пора.
Першу промову на могилі говорив П. І. Зайцев, другу з черги, коли не помиляюсь — я, третю — молодий маляр С. Колос від імені учнів Г. І.
Вертаючись з кладовища невеличким гуртком, зайшли ми до Тичини на Кузнечну вулицю. Сиділи тихо; в’язалися все невеселі думки про те, як несприятливо складається життя талановитих людей у нас, — і скільки ще жертв відбере від нас наша, нехай і плідна, але сувора доба.
14.IV.1927
До перекладу «Іліади»{157}
Праця Руданського над перекладом гомерівської «Іліади» стосується до перших років його перебування в Ялті. Перший том авторського рукопису має титул: «Омирова Ільйонянка, з грецького переклав Степан Руданський». З таблиці, яку наводить Франко в своїй передмові до першого видання поеми, бачимо, як легко ця робота давалася поетові; велика річ, сливе на 16 тисяч рядків віршових, була викінчена в брульйоні протягом одного року. Першу пісню було перекладено за чотири дні, 15—19 грудня 1862 р.; весь перший том (пісні І—XII вкл.) дійшов краю 10 лютого 1863. Другий том (пісні XIII—XXIV), розпочатий у липні 1863 р., завершений був 15 жовтня того ж року. Коло року пішло потім на поправки та остаточне оброблення тексту.
Друком «Ільйонянка» розпочалася за кордоном, у «Правді» за 1872 р., з ініціативи М. Драгоманова. «Довідався, — читаємо ми в його «Австро-руських споминах», — що в Ялті є лікар Руданський (каюсь, невідомий мені тоді, хоть він, мабуть, чи не єдиний справді талановитий з молодших поетів, котрі появляються в «Основі») і що він переклада, і дуже б то добре, на українську мову «Іліаду», та тільки не зна, що йому робити з тим перекладом. Я зараз же написав Руданському лист і дістав од нього першу пісню «Іліади», котра мені дуже подобалась живою мовою і простотою викладу, та не сподобалась задля вільності. Руданський, щоб більше «обукраїнити» Гомера… вибрав замість гекзаметра осібний пісенний короткий склад, а позаяк у нього не можна було вбгати знаменитих епітетів гомерівських (замічу, котрі на чудо може передавати українська етимологія), — то він їх повикидав». Драгоманов відповів Руданському докладним листом, де висловив свою думку про «обскубку» Гомера, яку провадить він, намагаючись втиснути гекзаметри первотвору в короткі пісенні рядки; до листа Драгоманов додав свою власну пробу гекзаметричного перекладу одного уступу поеми і одержав від Руданського на те другий, перероблений переклад 1-ї пісні, що задовольнив його більше і здався ближчим до ориґіналу. Уривок драгомановського перекладу, а також передмову Руданського до свого перекладу, з невеликими скороченнями друковану в «Правді», читач може знайти в книзі А. Ю. Кримського і М. Левченка — «Знадоби для життєпису Степана Руданського» (Київ, 1926, стор. 36—40).
Розмір, яким Руданський перевіршував гомерівську епопею — народний, дванадцятискладовий, — той, що з нього виходив і Шевченко в таких от, приміром, уступах: