Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
6. Стор. 81. Пропущено фразу:…«А по-хлопськи побалакавши, — каже, — так писки заогидиш, що свяченою водою не сполощеш, ні окропом не відпариш» (3 рядки).
7. Стор. 95. Пропущено фразу: «За попа, — подумала Мася, — і смертельний гріх. Ото ще вдала! якби за ксьондза, то що другого, а за попа — kozią brodę!» (З рядки).
8. Стор. 96—97. Від слів: «А ty gdzie się nauczył»… до: «Не мігши зігнати злість»… (Сварка межи Масею і Антосьом, 28 рядків).
9—10. Стор. 98–96. Від слів: «Начепила хустку через плечі» до: «…Та й каже: Słyszałem nowinę»… І нижче — абзац від слів: «Прийшла Мася і оклякнула по-католицьки»… (16 рядків).
11. Стор. 139. Від слів: «Чи нема в тебе куки?» до: «Чого ти наче чужий?» (5 рядків).
12. Стор. 152. В сцені між Масею і Антосем.
«— Ух! — каже, — как я зашмалілся! А пилі сколько!
— Як на свинячім стегні, — озвалась Мася.
— Ну да! То єсть как у тебя на шеє, — ти хотела сказать! — озвавсь Антосьо.
— Зовсім ніт, — каже Мася, — в мене шия чиста; не віриш, то подивись; я щодня мию, хіба вже прем часу не маю.
— Гдє відно, где чувано, чтоби свіндя, — на се слово наліг голосом, — та шею сєбє умивала? — каже Антосьо.
— То ж свиня, а то Мася, — озвалась Орися.
— А я мєжду вамі не разлічаю, — Антосьо каже, — і то свіндя, і то свіндя.
— То свиня ж ти сам! За що ж ти мене свинею нарікаєш? — озвалась Орися.
— Бо ти свіндя! Просто свіндя, єще і бурая, тупорилая. Вот тебе, єй-Богу!
— Навчився! — каже Текля.
— І ти, поросьонок, смєєш? Так і дам! — і замахнувся кулаком.
— А зась! Не знаєш? — озвалась Орися. — Ще не ти тут старший.
— Чого ти? чого ти? Я і тєбє «по макоєдах»! — гукнув Антосьо.
— Tak і być powinno, — защебетала Мася, — ładnie! Oto ładnie!
— І ти, Брут, протів мєня! — сумно заговорив Антосьо, а далі й крикнув — Молчать, ти, ляшка проклятая!
— A ty hyclu jeden chodzisz! Jak ty smiesz? Ta ja tobie nie Orysia!
Антосьо і в кулаки вже наплював» etc.
Люборацькі, вид. «Віку», стор. 171—172; вид. «Книгоспілки», ст. 152—156.
«— Ух! — каже, — как я зашмалілся! а пилі сколько!
— Нє так пилу, як блота, — каже Мася. — Певне з тидзень нємити ходзіш!
— Сама невмитниця, то й другим сим же дорікає, — огризнувсь Антосьо.
— Кто нємити? я нє мита? Ану попатш, відзіш?
— Ну, єсть на что дивіться, ека невідаль!
— Ото ладнє! Так і биць повінно, — защебетала Мася. — От чеґо сєн научил!
— Молчать, ти, ляшка тупорилая, — крикнув Антосьо, і в кулаки наплював….»
Зоря, 1886, ч. 12, стор. 202.
13. Стор. 244. Пропущено репліку Печержинської: «Ot dziewczyna! złoto, nie dziewczyna! — дума собі Печержинська, — dalibóg, złoto; jak boga kocham, złoto. Co to znaczy nauka! A była by głupia, jak owieczka.
14. Стор. 284.
«Ковінський і поховав її там-таки коло корчми при дорозі, і довго-довго жиди лили помиї на її гріб, а жиденята — прибіжить, тупне ногою, плюне та й назад, от поки не заорали його».
Зоря, 1886, ч. 22, стор. 369:
«Ковінський і поховав її там-таки при дорозі на могилі».
Такі півтора десятка головніших пропусків. Дрібніших купюр та поправок у тексті «Зорі» коло 120 (на приблизний підрахунок). Інколи це пропуски переступних та зв’язкових фраз, експлікативних та підсумовуючих реплік у діалогах, інколи заміна одного виразу другим, більш, як на галицьке вухо, приймовним, інколи надавання тому ж самому слову звичайнішого для галицького читача фонетичного вигляду.
Пригляньмося ж уважніше, чим продиктовано ці поправки та зміни.
Перш за все галицькі редактори викидають все, що провінціальному читачеві, пуристові і терористові літературному, може здатися замахом на престиж духовенства в громаді. Тому всі занадто реалістичні, густо підкреслені образи попадають під заборону в першу чергу. Коли Свидницький пише, напр., про свого о. Гервасія Люборацького, як він, прокинувшись зі сну, «набирає повен рот води» і «розхристаний, нечесаний, тільки в шматті», іде через двір, то галицький редактор не насмілюється цю картину зоставити, не зважаючи ні на які застереження, що мова мовиться про духовенство православне. Так само рискованим видалося редакторам і те місце, де панотець Люборацький одганяє гуси дрючком і добре «почастувавши одну звірину», примовляє: «А щоб тебе піп ззів!» В галицькому тексті цей вираз змінений на безпечне: «А щоб тебе вовк ззів!» Ще приклад. Вираз Свидницького «нема на світі більш праздного народу, як деякі панотці» — вираз, здавалося б, зовсім не рискований, — потребує в очах редакції спеціального застереження-додатку: «на нашій Україні». Нікому не вільно твердити подібні речі про уніатське духовенство Галичини: «наше духовенство то моральні провідники і учителі народні» — як зазначає вступна примітка редакції. Із позначених вище чотирнадцяти більших пропусків такий самий характер мають пропуски 2-й, 3-й, 7-й.