Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Перші українські вірші П. Я. позначені 30/ІХ 1882 р. та 29/Х 1884 («Дівоча доля»), і що характерно, обидва видержані в ритмі народної пісні. Третій вірш належить, мабуть, вже до початку 90-х рр. Писаний він ще «ярижкою» і витриманий так само у народному стилі:
Кулішівку вперше знаходимо в поезії «До товариша» 1891 р. та в «Великій могилі», датованій 1895—99 рр.
Подані тут українські поезії П. Я-ча всі належать до останніх років (1914—1922). Російські поезії цього часу і менш численні, і не такі цікаві, хоча й серед них зустрічаються речі дуже вдатні. Напр., напис під портретом Шевченка, на поштовому аркуші, що вислювлює думку повторену і розвинену в діалозі «На пожарині», — про причетність українців до авторства царської Росії:
Серед уміщених в цьому збірнику віршів деякі потребують уже історично-громадського коментаря, бодай коротенького. Так, вірш «Депутація» лишиться незрозумілим, коли читач не пригадає, що мова в ньому мовиться про депутацію, виряджену від українського громадянства до Петербурґа в серпні 1915. Докладні записки, які возила ця депутація, в свій час були видрукувані на сторінках «Украинской жизни» (1915, кн. 8—9. О задачах внутренней политики в отношении к украинскому населению, стор. 5—12; і Об украинской школе, стор. 13—35). Результатів од висилки делеґатів не сподівався ніхто, і їхати охоти не було ні в кого; всі одмовлялись, — «той вола купи, той жену поя», — як писав до П. Я. один з київських громадян. Ці слова, характерний покажчик громадського зневір’я, можливо, і дали імпульс до написання вірша. Делеґатами були С. Ф. Русова та Ф. П. Матушевський, і третій мав приєднатися по дорозі, — С. Петлюра, як редактор «Украинской жизни». Вірш «Молитва» написаний в останні дні перебування в Києві Добровольчої армії, проти якої П. Я. різко і багато писав на шпальтах «Ради» та «Променя». У багатьох ще, певно, в пам’ятку те враження, яке справив цей вірш у читанні автора на вечірці в покійного Г. І. Нарбута. Поезії: Горація епод XVI, «В срібній млі виблискує дорога», «Темрява», «З Жюля Ромена» належать до кращих перекладів в українській літературі. П. Я. умів поєднати в перекладі вірність ориґіналові, легкий вірш і зразкову добірність української мови. Його переклад байронівської «Темряви» особливо під тим поглядом заслуговує на увагу. Своєю стислістю (91 рядок) і міццю він майже дорівнюється перекладам Міцкевича та Тургенєва і без порівняння вищий від інших, напр.: російського перекладу Елліса (110 рядків) та українського — Л. А. Видрукувані були досі: «Темрява» — в декламаторі «Слово», стор. 79—82; і «В срібній млі виблискує дорога» (разом з другим віршем Лєрмонтова «Тепер я бачу: дивний світ…») — в ЛНВ, 1919, VII—IX, стор. 11—12.
1926
В. Самійленко. Вибрані твори{154}
Читач має якнайщиріше повітати це видання «Вибраних творів» Волод. Самійленка, пам’ятаючи про цілковиту і давню відсутність на книжковому торзі будь-якої збірки поета. Має воно завдання, як і інші числа «Літературної бібліотеки», дати, головним чином, українській школі талановитого автора, що ні на хвилину не повинен би зникати з її обрію, як матеріал вивчення та читання. Але, задумане і виконане «над свіжою могилою письменника», воно неминуче прийняло поминальний характер. Вважаючи, що повного збірника ми дочекаємось іще не скоро, а тим часом новому читачеві треба подати Самійленка, репрезентованого по можливості всебічно, «справжнього, невтятого Самійленка», — редактор видання О. К. Дорошкевич, крім Самійленкових поезій, завів до збірника і зразки газетних прозових його фейлетонів, і водевіль «Драма без горілки», і два—три листи авторові, і спеціально написані для видання спогади Г. П. Житецького та М. М. Могилянського. Не всі ці речі служать задачам виділення найкращих здобутків Самійленкової творчості (його прозові фейлетони малохудожні, його «Драма без горілки» зовсім слабенька), — але їх історично-літературного значення, певна річ, відкидати не можна. Всі вони характеризують обставини, серед яких довелось жити і працювати поетові, — «безрадісну добу та безідейне оточення», що стількох робітників «вивели з українського активу», — і таким чином в’яжуться з вступною статтею редактора.